На теми українсько-російських взаємин доводиться писати доволі часто, за що дістається з різних боків. Та і куди нам з вами діватися від “російської теми”, яка нагадує про себе чи не на кожному кроці.
На теми українсько-російських взаємин доводиться писати доволі часто, за що дістається з різних боків. Та і куди нам з вами діватися від “російської теми”, яка нагадує про себе чи не на кожному кроці. Он, з наближенням паливного сезону тільки й розмов про ціни на російський газ, які вже позначилися на наших комунальних тарифах, ця тема головна у звинуваченнях судової справи проти нашого екс-прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, якій суд у вівторок дав сім років позбавлення волі, не кажучи вже про безліч інших складових наших складних взаємин зі своїм стратегічним північним партнером. Те, що наш інформаційний простір захоплений російськими мас-медіа, що наші телеканали обсіли остарбайтери-шоумени звідти, ще півбіди, звикли ми вже і до того, що патріарх Московський Кирило вже почуває себе господарем на нашій землі і своїми частими візитами поставив Київську митрополію УПЦ на належне їй у РПЦ другорядне місце, як звикаємо і до проросійських демаршів нашого освітянського міністра Дмитра Табачника, та багатьох інших ознак зросійщення не лише нашого суспільного життя, але й владного курсу в державі…
Потішився я недавно з того, що наш глава країни Віктор Янукович проявив досить жорстку позицію щодо Кремля у газовому питанні, але здається, що далі цих заяв він так і не піде, бо ми не Європа, яка нині доскіпливо ревізує в себе чи не всі представництва “Газпрому”. Бо на перевірку виходить, що ми не просто знаходимось у фарватері політики офіційного Кремля, а й будемо спостерігати, як крок за кроком наша влада буде йому віддавати “пядь за пядью” українські національні інтереси. Переконливо про це засвідчує і зовнішньополітичний маніфест майбутнього російського президента, а нині прем’єр-міністра Володимира Путіна, опублікований у газеті “Известия в Украине”, з яким ми вирішили ознайомити і своїх читачів, так би мовити, від першої особи. Думаю, наші читачі усвідомлюють, що хоч у ньому не йдеться про Україну, саме вона є головною метою програми Путіна, основою якої є реалізація ностальгійної ідеї відновлення євразійської імперії майже на всіх теренах колишнього СРСР, що насправді є руйнівною насамперед для самої Росії. Бо ж добре відомо, що ринок цього євразійського простору нині не більше, ніж примара, що його насправді немає, а на його місці нині, на жаль, живе понад сто мільйонів населення, переважна більшість якого знаходиться за межею бідності, де процвітає тотальна корупція, доживає останніх термінів експлуатації застаріла радянська інфраструктура, де утверджується тоталітарний режим неосталінського типу, за яким, з огляду на вирок Юлії Тимошенко, видно, ностальгує і наша влада…
Хотілося б, щоб ці зрозумілі істини дійшли до нинішньої владної та бізнесової еліти нашої країни, адже шлях пропонованої Кремлем інтеграції України та Росії, виходячи зі згаданого маніфесту Путіна, у кінцевому рахунку виявиться і для нас згубним, хоча для певних бізнесових кіл може мати тимчасові вигоди. Але в кінцевому рахунку, якщо говорити про економічну складову цієї програми, що може нам запропонувати Росія, яка, як і ми, відстала від успішних країн світу? Вочевидь слушною є думка тих, хто вважає, що як і для України, так і для Росії немає альтернативи послідовному руху до демократичних стандартів управління державою та міжнародної политики, що якраз тут нині проходить межа у вияві послідовності дій української влади, нинішнього нашого Президента у захисті національних інтересів своєї країни. Як відомо, дармовий сир є лише в мишоловці і нам усім таки не варто перевіряти цю зрозумілу істину на собі, як і копіювати владні методи, які демонстрували відомі диктатори, бо ж добре знаємо, чим це закінчується…