Хмельниччина — край, до якого історичні стежки привели людей різних національностей. Тепер вони — наші земляки, призвичаєні до традицій подолян. Але про власну культуру нацменшинам, які населяють область, забувати не слід. Тому й єднаються вони у спілки, громадські організації. Про життя однієї з таких організацій наша розмова з головою Хмельницького обласного центру німецької культури Володимиром Бауером.
Хмельниччина — край, до якого історичні стежки привели людей різних національностей. Тепер вони — наші земляки, призвичаєні до традицій подолян. Але про власну культуру нацменшинам, які населяють область, забувати не слід. Тому й єднаються вони у спілки, громадські організації. Про життя однієї з таких організацій наша розмова з головою Хмельницького обласного центру німецької культури Володимиром Бауером.
— Пане Володимире, розкажіть про німецькі організації в Україні та нашому краї зокрема?
— Сьогодні в Україні існують більше 170 німецьких громадських організацій. Найбільші з них — Асоціація німців України, Всеукраїнське об’єднання “Німецька молодь в Україні” та міжнародна громадська організація “Виденбург”. У 68 населених пунктах України створені німецькі центри зустрічей, серед них і наш обласний.
— Чим займається ваш центр німецької культури?
— З моменту створення нашої організації, а саме з 2001 року, ми займаємося підтримкою німецької культури серед етнічних німців краю. Налагоджуємо гарні стосунки з містами-побратимами Німеччини, надаємо історичні довідки про походження етнічних німців, згуртовуємо їх для вшанування пам’ятних дат, організовуємо мандрівки історичними місцями області, відроджуємо істинно німецькі традиції…
— Скільки етнічних німців мешкає у нашому місті?
— За офіційними підрахунками, нас 127 осіб. Але й досі існують ті, в кому живе страх визнати себе німцем. Багато молодих людей і не здогадуються про своє етнічне походження, адже їхні предки у повоєнний час всіляко намагалися приховати своє коріння. Історично німці заселяли північні області України, це так звані волинські німці. Нині людей з німецькими коренями на території нашої області більше у Красилові, Нетішині, Старокостянтинівщині.
— Де проходить робота вашого центру?
— Отримати окреме приміщення для нашої організації було дуже важко. Ця проблема вирішувалася на обласному рівні, але підтримки влади ми так і не знайшли. Вдалося налагодити товариські відносини з міською СЗОШ №6 з поглибленим вивченням німецької мови. Там для зустрічей етнічних німців виділено окремий клас, його технічне оснащення забезпечили самі. Телевізором, технікою, користуються й учні школи, і члени нашого центру. У СЗОШ №6 навчаються і мої діти.
— Організувати курси німецької на базі школи не плануєте?
— Така задумка є, але поки для цього не вистачає коштів. Такі курси існували раніше. Ми співпрацюємо з Інститутом Гете, сподіваємося на його підтримку у вивченні та пропаганді німецької мови.
— Центр німецької культури займається пошуком родин етнічних німців за кордоном та на теренах області?
— Ми проводимо дослідницьку діяльність, мандруючи історичними місцями, які раніше густо заселяли німці. Кожен охочий має змогу досліджувати збережені документи тощо. За підтримки різних благодійних фондів етнічні німці мають можливість виїхати за кордон.
— Щодо густозаселених німцями місць, які з них є історично найбагатшими?
— У часи, коли в Європі виник дефіцит землі, виникали релігійні війни між католиками та протестантами, багато німців мігрувало до Російської імперії. Дехто з них осідав на щедрих українських землях. Лісиста місцевість навколо теперішніх сіл Михайлючки та Дубівки стала місцем утворення однієї з найбільших німецьких колоній у тодішній Волині. У Дубівці знайдено прадавню церкву з орнаментом у німецькому стилі, тут діяли колись німецькі школи тощо. Там нещодавно побували й представники нашої німецької общини (на фото).
— Чи турбує членів вашої організації питання реабілітації репресованих німців у часи Другої світової війни?
— Звичайно, хотілося б, щоб відголоски війни минули і всі країни почали жити у толерантній співдружності. На жаль, і досі немає відчуття того, що всі національності єдині, думають про майбутнє, залишаючи всі непорозуміння у минулому.
— Ваша організація, зокрема, робить кроки щодо примирення та співдружності нацменшин?
— Ми співпрацюємо з багатьма організаціями нацменшин. Нас єднають “круглі столи”, різні заходи. Однією з найдієвіших організацій нацменшин на Хмельниччині є єврейська. Влада Німеччини нині намагається всіляко реабілітуватися перед єврейським народом, який зазнав чимало гноблення у воєнні роки.
— Ви розповідали про виїзди на історичні місця членів вашої організації. Чи не хотілося б організувати музей історії етнічних німців Хмельниччини?
— Є задумки, щоб організувати скарбницю історичних свідчень у СЗОШ №6. Сподіваюся, їх реалізуємо.
— Як зберігаєте німецькі традиції у власній сім’ї?
— Я знаю походження свого роду, володію німецькою, її знає уся моя родина. Традиційно ми яскравіше святкуємо Різдво, ніж Новий рік. Запікаємо різдвяну гуску, готуємо на свята суто німецький пиріг Кухе, співаємо німецьких пісень.
— Що хотіли би побажати етнічним німцям краю, України?
— Не боятися власного походження, пишатися видатними предками, цінувати ту країну, у якій живемо.
Розмовляла Ірина САЛІЙ