З найбільшим натхненням у художників завжди виходить їхній перший твір, запалений великим бажанням стати кимось, прагненням відчути шир мистецтва. Добре пам’ятає власну пробу пензля молодий хмельницький художник Богдан Домагацький, роботи якого нині замовляють не лише поважні люди нашого міста й області, а й естети з-за кордону. Хоча Богдан вважає себе початківцем у художньому ремеслі, іншим вже є чому у нього повчитися, тож недаремно став викладачем у міській дитячій художній школі.
З найбільшим натхненням у художників завжди виходить їхній перший твір, запалений великим бажанням стати кимось, прагненням відчути шир мистецтва. Добре пам’ятає власну пробу пензля молодий хмельницький художник Богдан Домагацький, роботи якого нині замовляють не лише поважні люди нашого міста й області, а й естети з-за кордону. Хоча Богдан вважає себе початківцем у художньому ремеслі, іншим вже є чому у нього повчитися, тож недаремно став викладачем у міській дитячій художній школі.
— Богдане, з чого почався політ твоєї творчості?
— Малюю з дитинства, колись мене дуже вразила дідусева картина — розкішний квітковий натюрморт. Золоті колоски, гарна ваза здавалися ідеально намальованими. І мені, тоді ще маленькому хлопчику, хотілося творити так само. Я ріс, а яскравий мальований слід дідової картини підсвідомо вів мене до мого теперішнього ремесла. Щодень у мені міцнішало бажання стати майстерним художником. У школі завжди з охотою оформлював стінгазети, конкурсні плакати тощо.
— Як потрапив до кузні професіоналів?
— Малювати за всіма мистецькими правилами вчився у художній школі. Коли почав впевненіше тримати пензель у руці, вступив до Косівського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва. Штудіював усі предмети завзято. За старання отримав диплом з відзнакою. Пізніше вступив до Львівської академії мистецтв.
— Який твір став твоєю путівкою в образотворче мистецтво?
— Моя дипломна робота — картина, на якій намальована Помаранчева революція (тоді це було дуже актуально). Я зобразив людей, котрі прагнуть перейти через прірву незгод до кращого майбутнього — сонця. Тривалий час моя робота прикрашала стіни моєї рідної альма-матер.
— Після здобут-тя вищої освіти ти не одразу пішов стезею художника. Розкажи, будь ласка, про твоє заняття ковальством.
— Так, певний час у Львові я працював у кузні. Там навчився витворяти справжні дива з металу. Там робив усе — від підсвічників до кованих ліжок. Але ця робота не припала до душі. Тож далі я почав шукати ремесла по серцю. Повернувшись до Хмельницького, взявся за гальваніку, такою технікою оздоблював ікони. Брався і за теслярство, виготовляв меблі та шафи-купе. Але паралельно не припиняв писати картини.
— Перша виставка твоїх творів відбулася в арт-галереї “Ренесанс”.
— Вже після першого експонування моїх картин директор “Ренесансу” запросив мене на роботу у галерею. Саме там я набув практичних навичок пензлярства. Моя творча душа тоді розгулялася на повну: виконував роботи на замовлення, старався пробувати себе у різних стилях. А найприємнішим було те, що перші мої картини подобалися людям. За період роботи у “Ренесансі” я намалював більше сотні художніх композицій.
— Твої роботи чіткі, без випадковості поєднання предметів. Як ти сам визначаєш свій стиль?
— Стараюся не обмежуватися одним стилем. Пробував себе у реалізмі, авангарді, сюрреалізмі, тут намагався поєднати реальне і нереальне. Нині найбільше подобається малювати голландські натюрморти. Особливість цієї техніки полягає в тому, що художник зображає предмети у реальних розмірах, фактурі. Щодо фактури, тут я використовую нашарування фарб та інші мистецькі хитрощі. Малюю олійними фарбами, ґрунт для картин виготовляю за старовинним рецептом.
— Працюєш за натхненням чи доводиться себе примушувати?
— На щастя, муза приходить до мене часто, тому завжди малюю з охотою. На картини у мене йде від чотирьох-п’яти днів до місяця. Тут потрібно враховувати складність та величину роботи. Нині, наприклад, малюю портрет на замовлення москвичів — сім’ю у повний зріст. Зізнаюся, ця робота не легка, але творити її цікаво. Малюю з фото, додаючи елементи одягу і фону від себе. А ще, напевно, як і кожен художник, люблю малювати красивих дівчат. Щоб працювати з натурницями, потрібно мати й навики психолога, адже не кожна дівчина вільно відкриває свої чари для митця.
— Нині ти викладач у художній школі. З дітьми працювати легко?
— Ця робота мене окрилює. Намагаюся передати юним митцям усі свої вміння. Хоч вважається, що кращими художниками стають хлопчики, бачу гарні задатки і в дівчаток. Завжди заохочую дітей до праці на власному прикладі. Намагаюся бути справедливим, оцінюючи їх. Мене особливо проймає жага до малювання дітей з малозабезпечених сімей. Такі хлопчики та дівчатка менш розбещені різними іграшками, забавами, намагаються їх створити для себе власноруч. Вони з трепетом, бережливо ставляться до художнього реманенту, творять завзято, з душею. Роботи моїх вихованців хоч і різняться за рівнем професійності, однаково оптимістичні.
— У тебе були улюблені вчителі?
— Так, коли навчався на Івано-Франківщині, моїм викладачем був молодий талановитий художник. Саме він навчив мене не опускати руки навіть після низки невдач, казав, що робота обов’язково вийде вдалою, якщо не одразу, то з часом. А ще мене вчив малювати дідусь, він став моїм вчителем не тільки мистецтва, а й життя.
— Поділися творчими планами.
— Дуже люблю рідне село Розсохи, його мальовничі краєвиди так і просяться на картину. А ще планую брати участь у різних мистецьких конкурсах, виставках. Нещодавно я став переможцем мистецького конкурсу серед вчителів образотворчого мистецтва області.
— Дякую за розмову. Успіхів тобі!
Ірина САЛІЙ