Сьогодні українці захлинаються від агресивного російського псевдокультурного цунамі в пресі, теле- й радіоефірі, літературному просторі. Щоб якось врятуватися від всіляких зайд-шоуменів, від знахабнілого “русского мира” з його хресною ходою українськими духовними святинями — Києво-Печерській, Почаївській, Слов’яногірській лаврах духовно потерпаючому українцеві потрібна, “як вічності ковток” (як пише Микола Хоружий), незаполітизована висока поезія і проза. Люди стомилися від політики і шукають животворної ін’єкції художнім словом. Сам вищеназваний автор зізнається: “Бегу из реальности плена…” у свій духовний світ віршописання.
Сьогодні українці захлинаються від агресивного російського псевдокультурного цунамі в пресі, теле- й радіоефірі, літературному просторі. Щоб якось врятуватися від всіляких зайд-шоуменів, від знахабнілого “русского мира” з його хресною ходою українськими духовними святинями — Києво-Печерській, Почаївській, Слов’яногірській лаврах духовно потерпаючому українцеві потрібна, “як вічності ковток” (як пише Микола Хоружий), незаполітизована висока поезія і проза. Люди стомилися від політики і шукають животворної ін’єкції художнім словом. Сам вищеназваний автор зізнається: “Бегу из реальности плена…” у свій духовний світ віршописання.
Тож і я, грішний, шукаючи духовну віддушину, гортаю дві книги російськомовної поезії двомовного хмельницького поета Миколи Хоружого (“Имя Нежности” та “Луна Аэлиты” видавництва А.Цюпак). Це 212 зблисків інтимної, пейзажної та громадянської лірики!
Недарма ж автор для обох збірок запозичив назви у двох світових корифеїв високості людських почуттів — французького скульптора Рене Франсуа Родена (скульптурна композиція “Ніжність”) та російського письменника Олексія Толстого з його фантастичною “Аелітою”, що стрімить від Землі у космос. Багатоликий образ любові у цих двох книгах — всеохоплюючий, еволюціонізуючий, історичний — теж розростається від земного до космічного: “Душа, горя, летит к созвездию Стожары”. Образ довічного “…неумирающего чуда” трансформується від примітиву кам’яної баби — “Богині-берегині роду”, вирізьбленої невідомим скіфом ще у ІІІ столітті до н.е., від першого освідчення в коханні, зафіксованого ієрогліфами невідомим єгиптянином на Розетському камені у 196 році до н.е. поблизу м. Розетта (“Луна Аэлиты”, від вирізьбленого образу на слоновій кістці міфічної красуні Галатеї закоханим царем Пігмаліоном (“Ім’я Ніжність”), від сонетів Франческо Петрарки, закоханого в Лауру, до інтимних почуттів баби Варки із Вапнярки…
Творча фантазія Хоружого дає можливість подумки переміститись у древні Афіни і Спарту, у чарівний і героїчний світ античності. Цей калейдоскоп інтимних почувань розпросторюється від шекспірівських Ромео і Джульєтти до нерозділеного кохання Маяковського до Лілії Брик і Шагане Єсеніна, коли “…душа поэтов возводит любовь на костер”.
Безперервний потік інтимної лірики у першій книзі можна умовно розділити на три тематичні блоки: анатомія любові, поема про перше кохання, спогади про юнацькі захоплення. У першому автор з високості свого віку “анатомізує” об’єкт Музи:
…Волос золотой водопад,
И в тон загоревшие ноги,
И очи, плеснувшие синь,
Большие небесные ночи.
Фигура — прекрасный
кувшин,
С напитком безумства
для ночи.
В движении формы текут,
Волшебную грацию множа.
Стегнет красота,
словно прут,
Озноб пробегает по коже.
Другий блок суто автобіографічний. Поет з ніжністю згадує рідну кубанську станицю Ель-Бор і все пережите ним у юнацькі роки. Самі назви віршів кажуть про їх зміст: “И губы с жаром губ искали…”, “В твое лицо глядел я жадно…”, “Споткнулся о лицо твое…”, “Оплавились любовью сердца струны…” Через десятки років проніс Хоружий трепет свого серця і робить резюме: “Женщина — главная тайна из тайн…”
У третьому блоці автор намагається “…зажечь сгоревшую свечу…” — поетично осмислити все пережите, згадуючи “…вино и кровь — любов и горе”, коли “…вне времени душа, пространства также нет”. Ніжним сновидінням мерехтить у підсвідомості “…бессвязных слов моток. Вошла любви стрела в трепещущий сосок… Любви безумный буй. Сухая горечь губ. Прощальный поцелуй…”
Друга книга теж може умовно ділитися на два блоки: пейзажна та громадянська лірика або “Поезія і життя”, де автор стверджує: “…Дом поэта — шар земной…”
Поетична стилістика Миколи Хоружого — це не гладкописання, причесане й припудрене. Його мова по-маяковському дещо кострубата й вугласта. При читанні доводиться часто “спотикатися” на безліч незручних, надуманих слів, притягнених за вуха ради рими. Але це не позбавляє вірші їх художньої цінності. Поетичний хист Миколи Хоружого потужний і плідний — понад 20 книг! Коли я спочатку перегортав дві останні книги, то подивувався: що ще нового можна сказати про любов, оспівану протягом двох з гаком тисячоліть тисячами поетів? А коли почав читати, то віднайшов багато цікавих одкровень. Перечитайте і ви! Відпочинете серцем і душею, відчуєте магнетизм поетичного слова Хоружого.
Микола Кульбовський