У Хмельницькому художньому музеї вчора відкрито виставку живопису київського митця Петра Лебединця, яскравого представника нефігуративного напрямку в сучасному мистецтві України. Він має десятки персональних та колективних виставок, які частіше відбуваються за кордоном. Його роботи експонувалися, зокрема, в Музеї історії мистецтв у Відні, в Нью-Йоркському Метрополітен-музеї, в Представництві Організації Об’єднаних Націй у Женеві, а також у Кельні, Цюриху, Базелі, Барселоні…
У Хмельницькому художньому музеї вчора відкрито виставку живопису київського митця Петра Лебединця, яскравого представника нефігуративного напрямку в сучасному мистецтві України. Він має десятки персональних та колективних виставок, які частіше відбуваються за кордоном. Його роботи експонувалися, зокрема, в Музеї історії мистецтв у Відні, в Нью-Йоркському Метрополітен-музеї, в Представництві Організації Об’єднаних Націй у Женеві, а також у Кельні, Цюриху, Базелі, Барселоні…
На українських теренах, мабуть, найбільш цікавою для митця виставковою площею була відпрацьована соляна шахта в Соледарі Донецької області, де глибоко під землею є грандіозна зала висотою майже 30 метрів з неперевершеною акустикою, оточена галереями з арками й нішами. В цій шахті проводиться Міжнародний фестиваль симфонічної музики і паралельно діє виставка живопису. Можна лише уявити, який фантастичний вигляд мають полотна на тлі природної фактури соляних стін!
Для художника важливо і цікаво побачити свої роботи в різних ситуаціях, оскільки кожен виставковий простір вносить свої корективи в їх сприйняття. Наразі це простір Хмельницького художнього музею. В ньому виграють усіма кольорами веселки картини різних розмірів: від мініатюр для медитації до великоформатних барвистих полів. Адже художник працює в напрямку колористичної абстракції, в якій колір постає у своїй повнокровній, самодостатній формі.
Давно доведено, що колір має потужну силу впливу: теплі червоні, жовтогарячі тони збуджують, піднімають настрій, а холодні сині, зелені діють заспокійливо, сприяють споглядальності. І хоча у природі всього п’ять основних кольорів (враховуючи білий і чорний), поєднуючись, вони створюють нескінченну кількість комбінацій.
Колорит може бути густим і насиченим, як музика Баха, або легким і прозорим, як етюди Шопена. Таке порівняння невипадкове: адже картини Лебединця іноді називають музикою, застиглою в кольорі; як і музика, вони здатні пробуджувати емоції людини, її почуття…
В нефігуративному мистецтві, яке багато хто сприймає як повну анархію, насправді діє строга дисципліна. Тут також вимагається володіння композицією, відчуття ритмів, акцентів, тобто всього того, що наповнює картину. Великого значення набуває багатошарова рельєфна фактура живописної поверхні, що утворює ілюзію внутрішнього простору полотна. Втім, будь-які спроби словесного означення такого мистецтва, його опису в логічних категоріях, як правило, залишаються непереконливими, оскільки виразна сила кольору завжди буде прихована від нашої свідомості і може бути сприйнята лише через інтуїцію.
Тож виставка Петра Лебединця дає можливість на короткий час і на підсвідомому рівні зануритись у музику кольору.
Людмила Тимофєєва