Дуже показовим видався, як на мене, недавній візит нашого прем’єра Миколи Азарова до Китаю і з огляду на його політичні наслідки для Партії регіонів, яку він очолює по-сумісництву з прем’єрською посадою. І справді, чого тратити гроші нашим регіоналам, якщо можна об’єднати за один кошт і свій партійний візит до цієї країни? Тож чому маємо дивуватися, що в ході візиту до Китаю, де Микола Янович зустрічався з азійською діловою елітою, його заступник по партії, нардеп Леонід Кожара, зрозуміло член державної делегації, підписав обіцяну Азаровим угоду між Партією регіонів та Комуністичною партією Китаю.
Ось такий міжпартійний феномен з’явився у нашому політичному житті, коли партія українських капіталістів, керована й фінансована нашими олігархами, вирішила повчитися досвіду у китайських комуністів. “Ви знаєте, яку роль Комуністична партія Китаю грає в цій країні, і нам, — стверджував у розмові з журналістами, тепер вже видно, товариш Кожара, — чесно кажучи, є чому повчитися у китайської Компартії”. Мені ж насправді цікаво чому навчаться наші капіталісти-регіонали у китайських комуністів? Можливо, того, як боротися з корупцією? Адже у Китаї з цим дуже просто, бо там досі не відмінено навіть показові страти корупціонерів-чиновників чи тих же місцевих капіталістів, які випускають неякісні продукти? А може, Партія регіонів зініціює за прикладом Китаю інтелектуальну експансію своєї молоді у провідні вузи світу, щоб вона, повернувшись додому, рухала прогрес своєї країни? Таких запитань можна ставити безліч і засвідчать вони лише про єдине: нічого спільного у наших регіоналів і китайських комуністів немає, хіба що тільки те, що Партія регіонів нині при владі в нашій країні. Проте, як ми розуміємо, цього ще надто мало, щоб спромогтися на економічний поступ, який зумів здійснити Китай. Адже в основі китайських успіхів лежить не лише комуністична ідеологія, але й переваги того, що називається китайська цивілізація, яка плекалася тисячолітньою історією цього великого народу, який не на словах знає про те, що таке національний солідаризм. Зрештою, приклад інтеграції Китаю у сучасний глобалізований світ тут також не менш показовий на відміну від тієї замкненої, по суті, на один проросійський вектор зовнішньої політики, яку поки що на ділі реалізовує нова влада в Україні.
І хто б нині заперечував проти декларованої тим же Віктором Януковичем та Миколою Азаровим співпраці з Китаєм в інноваційний та інвестиційній сферах, як зрештою і нашої співпраці з іншими східно-азіатськими, і не тільки, партнерами, про що говорив наш Президент у своєму вояжі по тих країнах? Але ж практика, наші домашні реалії засвідчують, що все це поки що звичні популістські декларації, політичний піар, непідкріплений конкретними діями нашої влади вдома і на міжнародній арені. Бо ж, на моє переконання, ніякий Китай і його Компартія нашій партії влади не допоможуть, якщо вона не зробить реальних кроків з консолідації українського суспільства. Не з китайськими комуністами Партії регіонів треба підписувати угоди про співпрацю, а шукати прийнятні варіанти для діалогу з народжуваним громадським суспільством, опозицією у різних її проявах у рідній країні.
Ну, а щодо згаданої угоди регіоналів з китайськими комуністами, то во-на, м’яко кажучи, виглядає більш, ніж дивною, адже пробує єднати непоєднуване.