У повоєнні роки, коли вирішувалася проблема електрифікації і механізації сільського господарства, постало питання: звідки і як подати електроенергію до розкиданих селищ, сіл і хуторів? Це вирішувалося в масштабах всього Союзу. Були залучені фахівці відповідного рівня, які розробили і запропонували кілька варіантів
У повоєнні роки, коли вирішувалася проблема електрифікації і механізації сільського господарства, постало питання: звідки і як подати електроенергію до розкиданих селищ, сіл і хуторів? Це вирішувалося в масштабах всього Союзу. Були залучені фахівці відповідного рівня, які розробили і запропонували кілька варіантів.
Першим варіантом було будівництво високовольтних ліній від потужних електростанцій, які постачали енергію промисловим об’єктам. На той час це було економічно невигідно. Цей варіант відхилили.
Другий варіант: будівництво малих теплових електростанцій (ТЕС). Але для цього потрібно споруджувати до кожної ТЕС залізничні колії для доставки твердого чи рідкого палива. На той час як тверде, так і рідке паливо, а також вагони і цистерни були у великому дефіциті. Відхилили і це.
Третій варіант: будівництво малих і середніх гідроелектростанцій (ГЕС) на річках, яких було вдосталь як у Союзі, так і в Україні. І тут були заперечення: дороговартісні гідротехнічні споруди. Але перевагу надали безкоштовним водним ресурсам.
У 1946 році була прийнята відповідна Постанова ЦК КПРС, яка зобов’язувала створити в нашій області в Кам’янець-Подільському районі ГЕС потужністю 525 кВт, далі Новокостянтинівську і Щедрівську на річці Південний Буг, потужністю відповідно 520 кВт і 640 кВт в Летичівському районі, Коржівську на річці Случ потужністю 305 кВт в Остропільському (тепер Старокостянтинівському) районі. Ще дві ГЕС були реконструйовані за державний рахунок: Меджибізька на Південному Бузі в Меджибізькому (тепер Летичівському) районі і Нетішинська на річці Горинь у Славутському районі. Обидві ці ГЕС раніше були збудовані на базі водяних млинів. Надалі будівництво ГЕС держава переклала на плечі колгоспів. Рекомендовано було об’єднуватися в міжколгоспні ради і будувати так звані міжколгоспні ГЕС, з подальшою передачею їх в оренду “Сільенерго”. Так були збудовані і передані в оренду Ніверківська, Завальївська на річці Збруч у Кам’янець-Подільському районі; Залучанська на Смотричі; Боднарівська на Збручі у Чемеровецькому районі; Сатанівська і Мартинківська на річці Збруч в Городоцькому районі; Велико-Кужелівська на річці Ушиця в Дунаєвецькому; Мислятинська на річці Горинь в Ізяславському і Загреблянська на річці Вілія (притока річки Горинь) в Білогірському районі.
У 1947 році було створено обласну будівельну організацію “Сіль-електро”, а в 1948-ому — Вінницьку міжобласну експлуатаційну контору “Сільенерго”, в зону діяльності якої входила і наша область. У 1951 році в нашій області створено Кам’янець-Подільську експлуатаційну контору “Сільенерго”, розташовану в Проскурові. Для надання колгоспам і приватному сектору допомоги при “Сільенерго” були створені експлуатаційно-виробничі дільниці (ЕВД). Дислокувались вони, як правило, при ГЕС. Ці дільниці зіграли дуже важливу роль, адже були випадки самостійного підключення до електромережі з грубим порушенням правил техніки безпеки, коли господар брав якусь жердину, закопував її в землю, замість ізолятора — шматок гумової калоші і підключався.
Та повернемося до ГЕС. Спочатку будували ГЕС за державні кошти. В нашій області таким чином була збудована Цвіклівська ГЕС на Смотричі. Будувались і колгоспні ГЕС, які не передавались в оренду, їх експлуатацію колгоспи здійснювали самостійно. В разі потреби викликали консультанта відповідного фаху. До таких ГЕС належали Летавська, П’ятничанська, Залетичівська, Черешенська, Баламутівська, Кузьминська та інші. За даними “Сіль-електро”, ця організація збудувала в нашій області 117 гідроелектростанцій потужністю від 24 до 800 кВт кожна. Були це красиві гідротехнічні споруди. Кожна ГЕС мала свій характер, свої сильні і слабкі сторони. Це залежало, в першу чергу, і від кліматичних умов, і від річки: гірська, напівгірська, рівнинна.
Відомо, що вода, окрім користі, володіє величезною руйнівною силою. Тому правила технічної експлуатації ГЕС дуже жорсткі. Щодо кожної ГЕС розроблені окремі інструкції з експлуатації в різних умовах.
Багаторічний досвід роботи ГЕС у нашій області показав, що наші кліматичні умови є сприятливими як для роботи ГЕС, так і для пропуску весняного паводку і криги.
Малі і середні ГЕС свого часу відіграли велику роль в електрифікації. Адже вони взяли на себе проблеми сільської енергетики і дали поштовх її розвитку. Перші збудовані ГЕС важко було завантажити, бо і колгоспи, і колгоспники бідували, тому неохоче підключалися до електромережі, бо нічим було платити. Але з часом ситуація змінилась і доводилося подавати електроенергію за примусовим графіком. Потужностей ГЕС уже не вистачало, не дивлячись на те, що були збудовані Деражнянська паротурбінна (ПТЕС) потужністю 1500 кВт, інші ТЕС. Але кардинально змінити ситуацію вони не могли.
Тоді країна і повернулася до того першого варіанту, який не витримав конкурсу в повоєнні роки, — будівництва високовольтних ліній електропередач від потужних державних електростанцій. Це сталося у 1960 році. А ГЕС поступово почали виводити з експлуатації.
З тих пір минуло багато років. Ситуація змінилася. Розвалився Союз. Стали підвищуватися ціни як на газ, так і на тверде і рідке паливо. Згадали кинуті напризволяще і давно забуті ГЕС. Знайшлися ентузіасти, кошти, почали буквально з руїн відроджувати колись незаслужено забуті малі і середні гідроелектростанції. Вдруге народжені, запрацювали такі гідроелектростанції, як Ніверківська, Завальївська, Мартинківська, Боднарівська, Коржівська, Щедрівська, Новокостянтинівська, Мислятинська, Велико-Кужелівська, Кам’янець-По-дільська-1 та інші.
Малі і середні ГЕС знову в строю. Вони роблять посильний внесок в енергетику країни, використовуючи безкоштовні водні ресурси. Як тут не назвати тих, хто дав друге життя гідроелектростанціям області. Це — ТОВ “Сібекс”, м. Кам’янець-Подільський, зовнішньоекономічна асоціація “Новосвіт”, м. Вінниця, Вінницький енергетичний консорціум, ЗАТ “Альтем”, м. Київ, ТОВ “Збруч” та інші. Заслуговують на подяку і пошану керівники цих товариств та їхні колеги, адже нині у світі йдуть пошуки альтернативних джерел електроенергії, таких як енергія води, вітру, сонця, біопалива та інших.
Ганна Крицька, ветеран електроенергетики