Спогади ветеранів війни — це унікальний документ — свідчення епохи, очевидців якої, на жаль, стає все менше і менше. А тому ми просимо їх самих або їх дітей, онуків, правнуків записувати ці оповіді. Одну з таких розповідей від ветерана-фронтовика Петра Лавренюка передали нам з міської ради ветеранів. Ось як Петро Наумович згадує свою фронтову молодість:
“Народився я на Черкащині в 1926 році. А з початку війни жив у брата в Свердловську, звідки у 1943 році був призваний до армії і невдовзі потрапив на фронт, де брав участь у боях за Білорусію. Звідти фронтовими дорогами пройшов до Варшави, форсував Одер, штурмував Берлін. Там довелося бути біля рейхстагу, Бранденбурзьких воріт… Прослужив в армії вісім років без одного тижня. Пам’ятаю, перед фронтом нас відправили в школу сержантів, в якій разом зі мною освоювали військову науку 120 вчорашніх призовників, з яких знаю, що залишилися живими тільки шестеро. Так що я пройшов чесно все, що випало мені на фронтову долю, на Одері був контужений і тонув… Взагалі вважаю себе найщасливішою людиною тому, що залишився живим на війні…”