Усі працівники Хмельницького геріатричного пансіонату для ветеранів війни та праці, яким керує директор Володимир Моцний, люди не випадкові. Кожен з них не байдужий до чужого горя, уміє поділитися теплом своєї душі з тими, хто на старість з різних причин не отримує такого тепла від рідних.
Усі працівники Хмельницького геріатричного пансіонату для ветеранів війни та праці, яким керує директор Володимир Моцний, люди не випадкові. Кожен з них не байдужий до чужого горя, уміє поділитися теплом своєї душі з тими, хто на старість з різних причин не отримує такого тепла від рідних.
У пансіонаті проживають до сотні людей і жоден з них не обділений увагою персоналу в усіх її проявах. Так, 9 березня адміністрація закладу разом з представниками обласної ради ветеранів Великої Вітчизняної війни вітали пацієнта пансіонату Леоніда Мокроту з 90-літнім ювілеєм. Він був приємно вражений і зворушений, коли до його кімнати зайшла делегація з квітами та великим тортом. У свій ювілей Леонід Петрович виглядав по-святковому. Особливого пафосу додав піджак, на якому виблискували нагороди: медалі “За оборону Ленінграда”, медаль “За бойові заслуги”, орден Червоної Зірки, орден Слави 3-го ступеня, орден Вітчизняної війни 1-го ступеня, орден “За мужність” та інші. Ордени та медалі навіювали спогади про війну, яка застала Леоніда Мокроту ще зовсім молодим у Литві, куди його призвали в армію. Далі були Ленінградський фронт, поранення, шпиталь, потім знову фронт з курсом на Захід, до Берліна. Леоніду Петровичу таки вдалося дійти до перемоги. Допоміг Господь вижити у тій страшній війні і двом його рідним братам та сестрі. А потім почалося мирне трудове життя у Волочиському районі, звідки і родом сім’я Мокроти. Випускник Вищої партійної школи ЦК КПРС Леонід Мокрота завжди був на передовій — працював на керівних посадах, які потребували неабияких знань, відповідальності, організаторських здібностей. Одразу після війни працював ревізором райспоживспілки, згодом — інструктором Волочиського райкому партії, директором Волочиського комбікормового заводу. Долати всі труднощі допомагали Леоніду Петровичу не лише його стійкий характер, а й сім’я — дружина і двоє синів. У свій ювілей колишню сім’ю згадував і з радістю, і зі сльозами на очах, адже смерть забрала дружину, молодшого сина, старший має інвалідність. Два роки тому Леоніда Мокроту здолав інсульт. Ось тому чоловік нині у пансіонаті. Тут він знайшов підтримку і турботу, нових товаришів, у кожного з яких своя життєва історія і які теж щиро вітали його з ювілеєм.
Працівники Хмельницького геріатричного пансіонату