Про воїнів-афганців сказано чимало, але жодні слова не можуть передати тієї звитяги, мужності та відданості, з якими радянські солдати виконували свій військовий обов’язок. Багато бійців полягло у далекому Афганістані, багато повернулось звідти інвалідами, але всі, хто вижив, нині зі сльозами на очах згадують ті страшні події.
Наразі до друку готується книга спогадів хмельничанина, ветерана-афганця Болеслава Рудинського під назвою “Солдатський третій тост і чиста совість воїна-афганця”. Про воєнні спогади та про написання книги наша з ним розмова.
Про воїнів-афганців сказано чимало, але жодні слова не можуть передати тієї звитяги, мужності та відданості, з якими радянські солдати виконували свій військовий обов’язок. Багато бійців полягло у далекому Афганістані, багато повернулось звідти інвалідами, але всі, хто вижив, нині зі сльозами на очах згадують ті страшні події.
Наразі до друку готується книга спогадів хмельничанина, ветерана-афганця Болеслава Рудинського під назвою “Солдатський третій тост і чиста совість воїна-афганця”. Про воєнні спогади та про написання книги наша з ним розмова.
— Болеславе Петровичу, як ви потрапили до Афганістану?
— Кар’єру військового у лавах Радянської армії я розпочав ще у 1961 році. Згодом, у 1964-му закінчив Київське танкотехнічне училище за спеціальністю “Технік з ремонту і експлуатації бронетанкової і автомобільної техніки”. Вищу освіту здобув на інженерному факультеті Військової академії бронетанкових військ ім. Маршала СРСР Р.Малиновського, а згодом ще і на факультеті керівного інженерного складу.
Згодом була служба в Білоруському, Прибалтійському та Туркестанському військових округах.
У грудні 1979-го було мобілізовано 40-у загальновійськову армію. Для її комплектації було відкликано з запасу майже 50 тисяч військових. Я теж потрапав до їх числа. Про Афганістан нам тоді нічого не казали, але ми здогадувались. Перед від’їздом пройшли спеціальне навчання з урахуванням гірських умов.
Планувалося, що радянські військові не братимуть участі у бойових діях, а лише допомагатимуть дружньому афганському народові та протидіятимуть будь-яким терактам. Але вже з перших днів перебування на афганській землі ми відчули на собі, що таке війна. Оскільки прийшли відстоювати інтереси провладної політичної партії, були змушені воювати з повстанцями, які сприймали нас за окупантів.
— Розкажіть про афганський період у вашому житті.
— Місцеве населення було налаштоване до нас дружелюбно. Наприкінці грудня дислокувались у Пулі-Хумрі. У новорічну ніч нас вперше обстріляли душмани, але завдяки гарній підготовці обійшлося без значних втрат.
Під час перебування у Пулі-Хумрі ми мали контролювати дорогу, яка пролягала через Ташкурган, Пулі-Хумрі, Джабаль-Уссарадж, Банрам і Кабул, а також сприяти безпечному проїзду нею наших військ.
Тут уже я по-справжньому відчув, що таке війна. Тоді ж з’явилися так звані “чорні тюльпани” — літаки, які перевозили на Батьківщину “вантаж 200” — тіла вбитих солдат.
Згодом мене відправили під пакистанський кордон в Асабад для організації відновлення БТ-техніки та її модернізації під гірські умови Афганістану. У 1980-1983 роках служив старшим офіцером БТ-служби в ТуркВО. У листопаді 1983 року був призначений заступником командира 108 МСД по озброєнню.
— Які зі спогадів про війну найстрашніші?
— Безумовно, страшно було бачити мертві, понівечені тіла людей. Пригадую одну з найкривавіших битв 30 квітня 1984 року, яка забрала десятки життів наших воїнів.
— Як виникла ідея написати книгу?
— Одного разу мені до рук потрапив шкільний підручник з історії для 11 класу. Погортавши його, я зупинився на невеличкому розділі, де розповідалося про війну в Афганістані. Мене вразило, як мало нашим дітям відомо про ту страшну війну, яка є частиною нашої історії.
Задум написати книгу спогадів виник у мене давно. Про афганську війну мені відомо багато, оскільки я сам був її маленькою частиною. Десь у 2006 році я почав записувати свої спогади. Ці нотатки прочитали мої діти і порадили взятися за книгу.
У 2008-му я активно взявся до написання книги спогадів під назвою “Солдатський третій тост і чиста совість воїна-афганця”. Сюди ввійшли мої спомини про афганську війну та друзів-побратимів.
При написанні книги я поставив собі за мету донести всю правду про афганську війну. У створенні книги допомогла Хмельницька спілка ветеранів Афганістану. Спілчани надали мені списки хмельничан, які воювали та загинули в Афганістані. Нині рукопис уже практично готовий до друку, лише дозбируються деякі спогади очевидців. Але на видання потрібні чималі кошти.
— Чому саме така назва книги?
— Тому що ми, воїни-афганці, третім солдатським тостом вшановуємо пам’ять загиблих солдатів. А чиста совість тому, що кожен з нас чесно виконував свій обов’язок перед Батьківщиною.
— Дякую за розмову.
Ганна Пасічник
На фото: Болеслав Рудинський у Баграмі, березень 1984 року