Після трьох рекордів області, які здобула 15-річна легкоатлетка Марина Бех за останній місяць, напроситися до неї на розмову не захотів би тільки лінивий. Щоправда, зловити дівчину в рідному Хмельницькому не так то й легко, бо вона майже безперервно мандрує зі змагань на змагання. Коли ж спортсменка вдома, то справ також має вдосталь: наздоганяє навчання в школі, після чого незмінно йде в святая-святих — легкоатлетичний манеж обласного центру фізичного виховання учнівської молоді (ОЦФВУМ). Саме тут під час тренування нам і пощастило з нею поспілкуватися.
Після трьох рекордів області, які здобула 15-річна легкоатлетка Марина Бех за останній місяць, напроситися до неї на розмову не захотів би тільки лінивий. Щоправда, зловити дівчину в рідному Хмельницькому не так то й легко, бо вона майже безперервно мандрує зі змагань на змагання. Коли ж спортсменка вдома, то справ також має вдосталь: наздоганяє навчання в школі, після чого незмінно йде в святая-святих — легкоатлетичний манеж обласного центру фізичного виховання учнівської молоді (ОЦФВУМ). Саме тут під час тренування нам і пощастило з нею поспілкуватися.
— Марино, останній місяць для тебе був запаморочливо успішним. Тобі тричі вдалось оновити обласні рекорди зі стрибків у довжину. Останній — 6 метрів 34 сантиметри! Це, очевидно, ще не межа твоїх можливостей?
— Зимовий сезон завершується і зараз я на піку своєї форми, але знаю, що можу більше. Попереду на нас із тренером Вадимом Крушинським чекають серйозні старти, проштрафитися на яких не маємо права. Головною подією року стане чемпіонат світу серед спортсменів 17-18 років, потрапити на який хочеться більш за все. Для цього мушу добре постаратись і пройти кілька етапів національного відбору.
— Багато хто каже, що на свій вік ти показуєш занадто дорослі результати. Це підтверджує й те, що за всю історію розвитку легкої атлетики на Хмельниччині ти — наймолодший майстер спорту.
— Майстерське посвідчення отримала трохи більше місяця тому. Сталося це після столичних змагань, приурочених пам’яті C.Операйла. Тоді на останній — шостій спробі я стрибнула 6,20 м. Через тиждень покращила його на чотири сантиметри, ще за півмісяця — на 10 сантиметрів.
— У чому секрет успіху Марини Бех?
— Мені пощастило з тренером, який розуміє мене з півслова. Рада, що потрапила саме до Вадима Віктровича. Це він зумів відкрити та розвинути мої таланти. Якщо ж до них додати працелюбність, наполегливість, старанність, то вийде те, що бачите.
— У цьому тандемі ви працюєте чотири роки — саме з того часу ти почала займатися легкою атлетикою. Що привело тебе в легкоатлетичний манеж?
— Я з дитинства вирізнялася спритністю та швидкістю. В школі радили записатися в спортивну секцію, але я ігнорувала. Трохи згодом учитель фізкультури таки добився свого. Якось він розповів, що в ОЦФВУМі з’явився новий тренер, який набирає групу. Я прийшла, спробувала і мені сподобалося. Поступово стала займатися більше, ставитися до цього процесу відповідальніше, почалися виїзди на змагання. Зал з кожним днем притягував мене, ніби магнітом. Тепер мені важко уявити життя без цієї спортивної круговерті: тренування, постійні поїздки, змагання. Моїм дебютним турніром став чемпіонат області в Кам’янці-Подільському. Не пригадую, яким був результат, але пам’ятаю, що саме після цих змагань з’явились іскра, стимул рухатися далі.
— Уявляю гордість твоєї родини, адже в них підростає надія української легкої атлетики!
— У моїй сім’ї ніхто не дотичний до спорту. Батьки були змушені шукати роботу за кордоном, де працюють і досі, тому я живу з бабусею. Мама з татом частенько навідуються додому, але бачитися з ними хотілося б більше. Тим не менше, я завжди відчуваю їх розуміння, підтримку, хвилювання…
— Ти багаторазова чемпіонка та призерка чемпіонатів України. Досвіду на свій вік у тебе більш ніж достатньо, але чи допомагає він подолати переживання, коли виходиш виступати?
— Думаю, що мандраж — це звичне і нормальне явище для всіх, навіть найдосвідченіших спортсменів. Не знаю, як у інших, а у мене чим престижніші змагання, тим більше хвилювання. Без нього навряд чи вдалося б претендувати на високі результати. Тому перед стартом намагаюся якомога менше спілкуватися з людьми, щоб налаштуватися. Впевненості додають поради Вадима Вікторовича, який ще більше за мене переживає.
— Багато спортсменів дуже забобонні, особливо перед початком та під час змагань. А ти маєш свій щасливий передстартовий ритуал?
— Думаю, це моя фірмова зачіска — заплетене в колоски волосся. Саме з нею мені завжди щастило показувати високі результати. В Запоріжжі, де поставила свій останній рекорд, почаклувати над косичками не встигла. Але виступила не гірше (усміхається — прим. авт.).
— Атлети краще за інших знають, що кожен новий день може приносити не тільки перемоги, але й поразки, розчарування. Як переживаються ці маленькі чорні смуги?
— У мене, частіше за все, таке буває на початку зимового сезону. Після літа фундамент м’язів та результатів лише закладається, а тому багато речей не вдаються. Тоді, звичайно, почуваєш себе психологічно не комфортно, а в голову можуть лізти думки, що все набридло. Але вже наступної хвилини розумієш, що маєш довести розпочату справу до кінця, бо спорт — це постійна боротьба за життя і слабким тут не місце.
— Серед спортивних зірок маєш своїх кумирів?
— Рівняюся на російську легкоатлетку Дарину Клішину: зараз її найкращий результат зі стрибків у довжину — 7,03 м. Мене приваблюють манера та стиль виступів цієї спортсменки, а тому частенько спостерігаю за нею по телевізору. Прагну досягнути подібних результатів.
Ольга Цимбалюк
На фото: Марина з тренером Вадимом Крушинським
Фото з архіву редакції