Днями літературне Поділля скорботно відзначило 10-у річницю з дня кончини великого поета-земляка Івана Іова. У день смерті, 4 лютого, його могилу на Шаровецькому цвинтарі відвідали друзі та рідні. На скромний обеліск поета лягли живі квіти, вінок з безсмертника, запалала свіча пам’яті, яка є символічною, з огляду на поетичне слово Івана Іова, що нині знаходить усе нових шанувальників.
Днями літературне Поділля скорботно відзначило 10-у річницю з дня кончини великого поета-земляка Івана Іова. У день смерті, 4 лютого, його могилу на Шаровецькому цвинтарі відвідали друзі та рідні. На скромний обеліск поета лягли живі квіти, вінок з безсмертника, запалала свіча пам’яті, яка є символічною, з огляду на поетичне слово Івана Іова, що нині знаходить усе нових шанувальників.
Вечори пам’яті віртуоза рими, без перебільшення, майстра слова, відбулися у навчальних закладах, культурних центрах міста й області. Згадали теплим словом, торкнулися найкращої творчої спадщини Івана Іова і в обласному літературному музеї. Тут навколо символічної свічки пам’яті зібралися близькі для поета люди, колеги-літератори, друзі…
“Мене вам дав Господь”, — так говорив про себе у поезії Іван Іов. “Ці рядки повністю відображають призначення шанованого й улюбленого поета у літературі, в житті його близьких, прихильників. Його слово — глибоке, символічне, і разом з тим ніжне, ліричне. Постать Івана Іова в літературі нашого краю, України непересічна. Він мав свій неповторний стиль, вмів робити слово влучним, яскравим… Тому творчість Івана Іова — його душа житиме вічно”, — каже директор літературного музею Василь Горбатюк.
Не лише про Іова-літератора, а й про Іова-товариша, наставника, колегу говорили на вечорі пам’яті його колеги, члени Національної спілки письменників України. “Іван мав добру вдачу, завжди хотів робити добрі справи для всіх і це виходило в нього ненав’язливо, щиро, — розповідає письменник Микола Мачківський. — Він умів перетворити життя на творчість, а творчість на життя. Завжди оптимістичним, сильним духом, патріотичним і небайдужим залишився у моїй пам’яті мій колега, друг і вчитель”. Хвилю теплих згадок про поета підхопив і знаний літературознавець, краєзнавець, кандидат філологічних наук Віталій Мацько. Івана Іова він назвав зачинателем постмодерної літератури, визначив його оригінальність у паліндромах — зоровій поезії. І з цим важко не погодитись, адже лише збірка “Періодична система снів” робить поета феноменом в українській літературі. Хвилювали згадки про Іова і великого письменника-земляка Броніслава Грищука, їх, заримованих у талановитий вірш, він теж представив на вечорі.
Однією з головних ознак аристократичності, галантності Івана Іова було його ввічливе, тепле ставлення до жіноцтва. Але він ніколи не сплутував галантності джентльмена з любов’ю. Своєю єдиною музою, єдиною коханою жінкою він називав дружину, розуміючу, розумну, ніжну і величну, їй — його найкраща надиктована небом поезія. Про те, що любов не згасла зі смертю чоловіка, засвідчили щирі слова згадки дружини Івана Іова. Пані Валентина звернулася й до присутньої на заході молоді, сказала, що поет творив для них, хотів, щоб його послання були прочитані “молодими крильми”, майбутнім нації. Також вона подякувала всім, хто взяв участь в організації заходів з відзначення 10-ї річниці від дня смерті чоловіка. Серед переліку небайдужих благодійників особливо відзначила директора ХМСТ “Кооператор”, голову благодійного літературного фонду “Український авангард” Миколу Ворону.
Ірина САЛІЙ
Фото Дмитра СВІДЕРСЬКОГО