Для європейців настільні ігри здавна є популярним дозвіллям. Серед усіх стратегічних головоломок у рейтингах популярності і нині одне з перших місць займає славнозвісна “Монополія”. Вигадав гру Чарльз Дерроу, який запропонував свою ідею компанії “Parker Brothers”, проте брати Паркери не оцінили пропозицію Дерроу. Та Чарльз не особливо засмутився і, заручившись підтримкою друга, який мав друкарське обладнання, зробив п’ять тисяч саморобних екземплярів “Монополії”. Керівництво магазину Філадельфії, куди винахідник згодом приніс гру, виявилося більш лояльним і невдовзі п’ять тисяч екземплярів покупці просто таки розмели. Братам Паркерам довелося замислитись і невдовзі вони знову запросили Дерроу на переговори.
Для європейців настільні ігри здавна є популярним дозвіллям. Серед усіх стратегічних головоломок у рейтингах популярності і нині одне з перших місць займає славнозвісна “Монополія”. Вигадав гру Чарльз Дерроу, який запропонував свою ідею компанії “Parker Brothers”, проте брати Паркери не оцінили пропозицію Дерроу. Та Чарльз не особливо засмутився і, заручившись підтримкою друга, який мав друкарське обладнання, зробив п’ять тисяч саморобних екземплярів “Монополії”. Керівництво магазину Філадельфії, куди винахідник згодом приніс гру, виявилося більш лояльним і невдовзі п’ять тисяч екземплярів покупці просто таки розмели. Братам Паркерам довелося замислитись і невдовзі вони знову запросили Дерроу на переговори.
Початок “монополієвої лихоманки”
Відтоді світ почала трусити “монополієва лихоманка”, гра поступово стає найулюбленішою у США і має шалений успіх, про що можуть свідчити наступні факти: майже п’ятсот мільйонів людей зіграли в “Монополію”, набір із золотими будиночками та срібними готелями, виготовлений компанією “Alfred Dunhill”, був проданий за 25 тисяч доларів, найдовша партія в історії гри тривала 70 днів.
А навесні 1987 року студенти в американському місті Хантінгтон віддали шану улюбленій грі особливим чином: вони перетворили квартали свого студмістечка в клітки монополії. Ходи робили за допомогою велетенських поролонових кубиків, а переміщення здійснювалися через велосипедистів, оснащених портативними раціями.
1964 року “Parker Brothers” зробила спеціальний комплект гри для “Нью Інгланд Дайверс”, у яку можна грати під водою. У 1978 році винахідник Нейман Маркус виявився не менш оригінальним і заявив у різдвяному каталозі своєї компанії “Монополію” у повний її розмір вартістю 600 доларів. Оригінальність ідеї полягала в тому, що деталі гри були відлиті з шоколаду. І власне найбільшим і найдорожчим виявом любові до “Монополії” став вчинок Франкліна Мінта, який випустив колекційну “Монополію”, у якій всі фішки були виготовлені зі срібла і золота.
За підсумками інтерактивного голосування, яке проходило на офіційному сайті гри, Київ потрапив у список 22 переможців і став другим містом на полі гри (після Риги) з колишніх республік СРСР.
Ламання голів: на вибір
Сьогодні популярність “Монополії” потроху стишує крок. На зміну приходять інші, не менш яскраві та захоплюючі стратегічні головоломки. Однак настільні ігри як явище в Україні поки не мають особливого розвитку. Українець з більшим ентузіазмом сяде за комп’ютерну гру, ніж за настільну стратегію, хай навіть дуже популярну.
З цією думкою погоджується й координатор Хмельницького клубу настільних ігор Олег Cидоренко. Хоча, як він стверджує, у тій же Європі, на яку ми пробуємо рівнятися, настільні ігри не поступаються комп’ютерним.
“Цьому сприяють клуби за інте-ресами, які на Заход є надзвичайно розповсюдженими, — розповідає пан Олег. — У нас їх, мабуть, набереться два-три на всю Україну. Кілька у столиці і один — у нас. Прикро.
Наш клуб чи радше “кімнату за інтересами” ми з братом Олександром створили два роки тому. Він тоді якраз побував у Канаді. Дізнавшись, настільки подібне дозвілля є популярним у тамтешньому середовищі молоді, одразу загорівся створити щось схоже у Хмельницькому. Розуміємо, що нам ще дуже далеко за рівнем до справжніх клубів настільних ігор в Америці чи навіть у сусідній Росії, але ми розвиваємося. Про нас уже знають у місті. Діти та молодь з величезним задоволенням приходять пограти до нас. Хоча багато хто не розуміє, як це можна прийти і безкоштовно розкласти стратегію на півтори-дві години”.
На вибір відвідувачів у клубі є до двох сотень ігор. Під час мого візиту у клуб за столиком сиділи двоє хлопчаків років дванадцяти й активно про щось дискутували, вибудовуючи фішками кольорові “паровозики”.
“Це — одна з найпопулярніших ігор у світі “Ticket to Ride”, — пояснює Олег Сидоренко. — Як і будь-яка подібна гра, вона розвиває логічне мислення, вчить орієнтуватися в карті країни, якою “ходять” гравці. Щодо виробництва настільних ігор, то Україні тут, на жаль, теж нема чим похизуватися. Якщо у продажу є дві-три гри українською мовою — це ще дуже добре. Тому половина ігор закуповується в Росії, половина — по світах. Нашою з Сашком заповітною мрією є створення власної настільної гри, але з цим не все так просто, як здається. Гру “Пуерто Ріко”, яка багато років не поступається другим місцем у всесвітній базі даних ігор, створювали 12 років. Хотілося б створити справжню українську гру.
У продажу, звичайно, можна знайти ігри українського чи китайського виробництва, але це найчастіше старі варіанти типу “Монополії”, у яких компоненти поганої якості, не кажучи вже про те, що правовласник найчастіше не здогадується про реалізацію свого дітища. Тому сьогодні важливим є популяризація якісних ігор, нехай навіть для початку це будуть визнані світові бренди. Ми маємо ідеї для розробки кількох ігор різних жанрів, але поки що це лише “чорнетки”. У США над розробкою ігор, які завойовують світову славу, винахідники працюють великими командами і досить тривалий час. Нам же поки що, на жаль, залишається лише мріяти про таку можливість”.
Тетяна Землякова