Якщо у дитини є друг-невидимка
Деякі батьки нарікають на те, що друзі їхнього сина чи дочки надто галасливі та вередливі. А інші, навпаки, занепокоєні тим, що у дитини, звідки не візьмись, з’явився друг, якого не те, що не чути, а навіть не видно.
Якщо у дитини є друг-невидимка
Деякі батьки нарікають на те, що друзі їхнього сина чи дочки надто галасливі та вередливі. А інші, навпаки, занепокоєні тим, що у дитини, звідки не візьмись, з’явився друг, якого не те, що не чути, а навіть не видно.
Напевно, багатьом відомо про те, що у дітей може з’явитися уявний друг, з яким можна спілкуватися у будь-який час і перекласти на нього всі свої дитячі пустощі. Суворо заборонити дитині таку дружбу з невидимкою чи самому спробувати подружитися з ним?
Появу уявного друга не можна назвати ні нормою, ні відхиленням. За статистикою, такі персонажі в житті дитини найчастіше з’являються у трирічному віці, а щезають у років 6-7. У цей період дитяча фантазія просто б’є ключем: діти вірять у Бабая, фей, Діда Мороза та інших казкових героїв, розмовляють з іграшками, “печуть” тортики з піску. І зовсім не дивно, що дитина скаче коридором на вигаданій швабрі-конячці або випасає овечку-подушку. Вигадані малечею друзі можуть бути різні: люди, тварини, персонажі книг чи фільмів, невідомі науці вигадані істоти.
Причин появи у дитини таких дивних приятелів є багато. Найчастіше уявний друг “заводиться” у дітей, яким не вистачає спілкування з однолітками чи дорослими. В такому випадку дитина вигадує собі друга необхідного віку, з яким можна погратися, поговорити про свої дитячі справи. Нерідко діти підключають до цієї гри батьків. Наприклад, дитина може попросити солодощів у дорослих для себе і свого друга, а з’їсть їх, звичайно, сама. Інколи таким другом може стати цілком реальний предмет — іграшковий ведмедик чи лялька. Дитина може вигадати собі друга, навіть якщо постійно спілкується з однолітками — потрібно ж з кимось обговорити все, що сталося у дитячому садочку. Погодьтеся, батьки рідко знаходять час, щоб вислухати всі дитячі проблеми.
Часто діти вигадують друга, щоб вилити на нього свої негативні емоції. У такому випадку дитина постійно сварить чи карає друга за певні дії, які часто є відображенням неправильних вчинків батьків або друзів. У сварках малеча часто копіює своїх батьків, вживає ті ж слова, що й мама з татом, дитина навіть імітує тон батьківських сварок. Тож, якщо батьки хочуть побачити себе збоку, їм варто прислухатися до дитячих ігор.
Інколи вигаданий друг — це захисник, людина чи істота, яка допомагає дитині поквитатися з кривдником, обіцяє забрати туди, де все добре і безхмарно. Це може бути свідченням прихованої депресії чи стресу. Дитина вигадує сценарій свого безхмарного життя хоча б у фантазіях. У цьому випадку потрібно знайти реального кривдника, навіть якщо ним виявиться член сім’ї. Щоб розібратися з цією проблемою, потрібно звернутися до психолога.
Буває й так, що вигадані пригоди є свідченням банальної нудьги. Навіть, якщо у дитини весь день розписаний по годинах, вона малює, танцює, відвідує спортивний зал, їй все одно може бути нудно. У такому випадку слід змінити щось у звичному дитячому графіку. Сходити з малюком у ляльковий театр, кіно чи просто прогулятися новими місцями. У своєму вигаданому світі діти отримують те, чого їм не вистачає. Це може бути необмежена свобода дій, щось, чого дитина давно просить у батьків (найчастіше це кошеня або щеня). Спостерігаючи за таким своєрідним виявом бажань, слід спробувати поговорити з дитиною, зробити крок назустріч. Наприклад, якщо купити дитині справжнього котика, — вигадане кошеня швидко щезне. Якщо у батьків не вистачає часу, щоб гуляти з дитиною парком, потрібно читати їй казки перед сном. Живе спілкування не замінять ні мультики, ні кіно. Якщо малюку не вистачає свободи, батькам слід задуматись, чи вони не надмірно ним опікуються.
Зазирнувши у світ дитячих фантазій, ви здивуєтеся, наскільки багатим і яскравим він може бути. У своїй уяві дитина може намалювати повноцінну картину, яка й не снилася найкращим сценаристам світу. У вигаданих дітьми персонажів завжди є ім’я, велосипед чи поні, він хворіє та ображається чи веселить. Часто виникають ситуації, схожі з проблемами Малюка і Карлсона — саме вигаданий друг може стати винуватцем усіх пустощів дитини. Та покарання у такому випадку все одно ніхто не відміняв. Можна, звичайно, покарати і вигаданого друга, і малюка, але краще сказати дитині “хто б тут не пустував, відповідати доведеться тобі”. Такий підхід допоможе дитині у майбутньому тримати своїх вигаданих і реальних друзів у рамках дозволеного. Малюк запам’ятає, що господар дому не тільки встановлює правила гри, але й відповідає за наслідки.
Зазвичай, батькам не потрібно хвилюватися про те, що у їхньої дитини з’явився вигаданий друг, але є ситуації, коли така дружба стає нездоровим явищем. Якщо фантазії дитини перенасичені жорстокими і моторошними історіями, якщо у дитини різко погіршується апетит, вона втратила інтерес до інших ігор, погано контактує з людьми, впадає у депресію через суперечки з вигаданим другом, батькам слід терміново проконсультуватися з лікарем.
Та перед тим, як лякатися й хапатися за голову через дружбу дитини з невидимкою, батьки повинні пригадати своє дитинство. Та що там дитинство?! Скільки разів уже у дорослому віці люди розмовляють самі з собою чи з дзеркалом, читаючи йому свою доповідь, або пишуть про проблеми у своєму щоденнику? Ну, а якщо батькам здається, що вигаданий друг дитини — страшне чудовисько і воно насправді існує — їм варто перестати дивитися фільми жахів перед сном.
Підготувала Ірина Салій