Ремесло валяння вовни, яке в останні роки набуває популярності серед майстринь, котрі виготовляють ужиткові речі та прикраси в етностилі, — винахід кочівників євразійських степів гірських скотарів Тибету, Паміру, Алтаю, Кавказу, Карпат та Балкан. Найдавнішими виробами з повсті, що збереглися до наших днів, можна вважати килими з Пазирикських курганів Алтаю (скіфи, VI-V століття до нашої ери) та курганів Ноін-ула (хунну, II-І століття до нашої ери).
Ремесло валяння вовни, яке в останні роки набуває популярності серед майстринь, котрі виготовляють ужиткові речі та прикраси в етностилі, — винахід кочівників євразійських степів гірських скотарів Тибету, Паміру, Алтаю, Кавказу, Карпат та Балкан. Найдавнішими виробами з повсті, що збереглися до наших днів, можна вважати килими з Пазирикських курганів Алтаю (скіфи, VI-V століття до нашої ери) та курганів Ноін-ула (хунну, II-І століття до нашої ери).
Шерстяних справ майстри
Основною сировиною для валяння повсті була овеча вовна з додаванням шерсті ягнят, верблюдів, кіз та кінських волосин. Кочівники Євразії найбільше використовували малу повсть з овечої шерсті осіннього настригу. Виготовляли з неї покриття для юрт, одяг, предмети інтер’єру (подушки, килими), найрізноманітніші побутові речі (мішки для зберігання чаю, дрібного посуду), скотарське знаряддя (деталі для сідла верблюда чи коня, великі сумки з повсті для перевезення вантажів тощо). Скотарі Кавказу та Середньої Азії виготовляли з повсті килими, бурки та чоловічі головні убори. У військовій справі повсть використовувалася як замінник кольчуги, робили з неї також чохли до рукоятей шабель, навіть зовні обшивали нею верх оборонної стіни під час бою, щоб у ній застрягали стріли. Повстю перекладали оборонні вали навколо поселень та міст з просоленим ґрунтом, щоб сіль не роз’їдала стіни. Повсть знаходила застосування у ковальській справі й медицині (її використовували під час лікування переломів кісток).
Згодом у багатьох країнах було налагоджено виробництво тонкої повсті (фетру), яку почали використовувати не лише в легкій, але й в хімічній промисловості. Європейці внесли свої модифікації у виробництво, практикуючи нові техніки і тим самим розширюючи діапазон виробів. У сучасній культурі повсть ще донедавна мала досить обмежене коло застосування — лише на капелюшки.
Теплі забавки
Сьогодні українські майстрині з неабиякою цікавістю працюють з цим незвичайним матеріалом, виготовляючи з нього найрізноманітніші речі та, що важливо й цікаво, з проекцією на давні українські традиції. Однією з таких майстринь є киянка Вікторія Черняхівська (на фото), яка у техніці валяння вовни (англійською “felting”) виготовляє блокноти та елементи одягу.
“Фелтингом зацікавилася ще під час навчання в інституті журналістики Київського національного університету, — розповідає Вікторія. — Тоді мала велику світлу мрію: заснувати власне видавництво. Відтак почала вивчати палітурну справу — пробувала, експериментувала і таки щось виходило. Та одного дня натрапила в Інтернеті на спільноту майстринь, які займаються валянням. Ця діяльність сьогодні набуває все більшої популярності. Валяють все підряд: шарфики, пальта, шапки, навіть ті ж валянки. Те, що я застосовувала валяння саме на блокнотах, вийшло випадково. Спершу навіть не думала про це. Коли перший раз купила різнокольорову вовну, не замислювалася, щоб зробити конкретну річ. Розклала її, поляпала рідким милом та гарячою водою і вийшов цікавий кольоровий “млинець”. Довго шукала йому застосування: міряла на руку як браслет, міркувала як про основу для шарфика, а потім випадково склала його і перед очима з’явилась обкладинка для блокнота”.
Процес роботи з вовною, за словами Вікторії, схожий на прання. Вовна розкладається на столі, потім її потрібно змочити гарячим мильним розчином. Згодом суміш довго мнеться та полощеться, після чого ніч сохне.
“Валяння затягується приблизно на п’ять днів. Шерстинки вовни обов’язково мають перетворитися на однорідну масу. Коли висохне, міряю шматок повсті, щоб можна було “одягти” на обкладинку блокнота, — каже майстриня. — Потім — розмір “книжечки”, яку для нього потрібно зшити. Основу блокнота зшиваю лляними нитками. Це — класичний варіант, який застосовувався ще давніми друкарями та палітурниками”.
Валяні обкладинки Вікторія Черняхівська іноді оздоблює бісером, волокнами віскози тощо.
Природні кольори повсті зазвичай найрізноманітніші — білий, чорний, сірий, бурий, навіть картатий. У давнину були відомі десятки способів її орнаментування та оздоблення: аплікації з кольорової шкіри, тканини або ж тієї ж повсті з основою одного тону, прошивка та вишивка кольоровими нитками (Центральна та Східна Азія).
Корисне і красиве натхнення
У колекції Вікторії сьогодні всього сім блокнотів. Велику частину майстриня розпродала та роздарувала друзям. Середня ціна блокнота становить сотню гривень.
“У перший блокнот, виготовлений власноруч, записую нові вірші, — усміхається Вікторія. — Друзі жартують, що у подібні блокноти треба записувати виключно все розумне: афоризми, крилаті вислови…”.
Модною сьогодні стає також техніка сухого валяння голкою, яке останнім часом зацікавило і Вікторію Черняхівську. Як приклад останньої роботи у новій техніці демонструє цікаву істоту, схожу на прибульця. “Він ще недоваляний, тому не знаю хто чи що це буде, — каже Вікторія. — Але планується цікава іграшка. У техніці сухого валяння працювати набагато простіше, ніж з так званим гарячим валянням”.
Працює майстриня також у техніці нунофелтингу — валяння на тканині. Виготовляє подібним чином неймовірної краси шарфи з незвичайними імпровізованими фактурами.
Сьогодні Вікторія Черняхівська є організатором власного сайту-майстерні ручної роботи “Втілення”, освоює нові техніки валяння, на часі — робота над іграшками, а ще не полишає вона й заповітної мрії: створити власне видавництво.
Тетяна Землякова