Сьогодні ми впритул наблизилися до межі, де стоїть неминуче і безжальне запитання: куди й до чого рухається наша молода держава впродовж своїх незалежних 20 років? Це головне запитання складається з безлічі інших, які досі залишаються без відповіді, принаймні, для суспільства. І якщо раніше ейфорія від відчуття ефемерної свободи, яка ще не стало звичкою, домінувала над не надто приємними реаліями буття, то нині саме вони стають головними. Нарешті ми дочекалися спроб якихось конкретних реформ з боку можновладців і ось постали запитання: чи не запізнілі вони та наскільки ефективні? А головне: чи здатна державна еліта до такого реформування, нехай і запізнілого у часі? Епопея з Податковим кодексом зрозумілої та оптимістичної відповіді на це не дала. Наступна епопея має стосуватися пенсійної реформи, але, схоже, нового Майдану не уникнути знову.
Чому так сталося, що в Україні платників страхових внесків до Пенсійного фонду 14,4 мільйона осіб, а пенсіонерів майже 13,7 мільйона? За прогнозами, вже через 12-15 років останніх буде більше, ніж тих, хто забезпечуватиме своєю працею виплату пенсій. А де інші 10 мільйонів працездатного населення: у гастарбайтерах за кордоном та у “тіньовиках” на базарах? Сьогодні, за словами прем’єр-міністра Миколи Азарова, на покриття дефіциту ПФ з держбюджету потрібно 50 мільярдів гривень, це лише на два мільярди менше, ніж на річний фонд заробітної плати всім бюджетникам. Як єдиний вихід з цієї ситуації, уряд пропонує збільшити пенсійний вік для всіх жінок і чоловіків-держслужбовців. Автор пенсійного законопроекту Сергій Тігіпко вважає, що такий крок уже в нинішньому році зменшить дефіцит коштів ПФ на два мільярди гривень.
З точки зору головних ідеологів наших нинішніх реформ з Міжнародного валютного фонду, які погодилися надати Україні фінансову допомогу, збільшення пенсійного віку відповідає загальній тенденції в Євросоюзі, оскільки зменшує тиск на держбюджет і сприяє його збалансуванню. Але чому, маючи аналогічні демографічні проблеми з нами, сусідні Білорусія та Росія від цього кроку категорично відмовилися? Чи не тому, що в обох цих країнах влада головну увагу приділяє зростанню економіки, насамперед промислового виробництва й АПК? Так, збільшення пенсійних коштів там обумовлене зростанням насамперед заробітної плати і збільшенням робочих місць. Росія цього року, наприклад, суттєво збільшила квоту на іноземних робітників, які мають заповнити ці робочі місця. У нас же, лише за офіційною статистикою, внаслідок економічної кризи падіння ВВП склало понад 15% — найбільший показник серед європейських країн.
Звертає увагу і те, як влада коментувала свої задуми. Ще у вересні той же Азаров розмови про збільшення пенсійного віку назвав “спекуляціями опозиції”, а вже у грудні “необхідним кроком”. Щодо моральності вітчизняної еліти краще не говорити, але й навіть життєво потрібна пенсійна реформа виглядає нічим іншим, як суто технічною спробою вирішити бюджетні проблеми. І неабияк болючою для населення.
Так, жінки, які народилися після 1 серпня 1960 року, дочекаються пенсії лише у 60 років. Чоловіки, котрі працюють на державній службі або прирівненій до неї, зможуть отримувати її у 62 роки. На соціальну пенсію за віком (50% мінімальної трудової) зможуть претендувати лише ті, в кого трудовий стаж буде вже не п’ять років як зараз, а 15. Для звичайної трудової пенсії стаж для жінок зросте до 30 років, а для чоловіків — до 35. Через це, до речі, багато з тих, хто нині у передпенсійному віці, може зіткнутися з ситуацією, коли пенсія в них буде меншою від тих, хто встиг її оформити до реформи. Для держслужбовців та прирівнених до них ця реформа готує такий неприємний сюрприз: працювати у пенсійному віці вони зможуть, але пенсія для них буде зменшена до 50%. Не зрозуміло, чи будуть здійснюватися перерахунки пенсій у працюючих пенсіонерів і за яким принципом. Нині їм доводиться судитися з ПФ, який порушує діюче пенсійне законодавство.
Проблемою може стати заплановане збільшення платежів до ПФ, зокрема з високих зарплат. Вважається, що це може додатково поповнювати ПФ на шість мільярдів гривень щорічно. Але це неминуче спровокує нову хвилю тінізації заробітної плати, котра й так сягає половини офіційного її рівня. Компроміси, до яких був змушений вдатись уряд, а згодом і Верховна Рада, приймаючи Податковий кодекс, проблем тіньової економіки, а відтак і збільшення бюджету ПФ не вирішили. Навіть приблизні підрахунки свідчать, що “конвертована” зарплата в країні може сягати 120 мільярдів гривень, з яких до пенсійних потреб не платиться ні копійки. Виходить, що ці ймовірні виплати — 42 мільярди гривень могли б удвічі перекрити дефіцит ПФ — без задуманої реформи.
Щодо іншої новації пенсійної реформи — запровадження накопичувальної системи, то вона, безумовно, потрібна, але як державна система. Тобто, держава має гарантувати цілісність і збереження накопичувальних внесків громадян. Але порожнім баластом вони залишатися не повинні, їх треба інвестувати в економіку, щоб і її розвивати, і їх збільшувати. Однак у цьому є і певна загроза з боку циклічних криз, обвалів фондових ринків та інших проблем ринкової економіки. Отже, держава повинна створити потужний власний фундамент для своєї безпеки і безпеки своїх громадян. На жаль, досвід попередніх 20 років бажаного оптимізму щодо цього нам не дає. Ось і зараз у нас можновладна еліта насамперед вдається не до реформ в економіці, а до змін передусім у соціальній сфері.
Красномовний нюанс: спочатку призначений реформатором економіки Сергій Тігіпко після податкового Майдану перепрофільований саме на соціальну сферу. Що стоїть за цим кроком — ще одне запитання з усього широкого їх пакета. Це спроба таким чином позбутися, зрештою, донедавна популярного і перспективного політика, реформаторські кроки якого призвели до нового Майдану, чи намагання його руками спочатку таки довести вимоги МВФ до логічного кінця?
Що стосується пенсійної реформи, яка дійсно назріла і спровокована демографічною та економічною ситуацією, то насторожують розрахунки уряду в її прийнятті Верховною Радою вже у лютому. Де ж тоді обіцяне широке обговорення в суспільстві цієї реформи з обов’язковим розглядом альтернативних варіантів? Поспіхом такі надзвичайно важливі справи не вирішуються, якщо, звичайно, хочеться досягти максимального ефекту. Якщо це робиться на догоду МВФ — інша річ. Але за будь-яких умов усі заплановані реформи не повинні протирічити статті 22 Основного Закону держави: влада не має права погіршувати стан працюючих та врізати їхні соціальні права і гарантії.
Володимир Разуваєв