Сили таланту народного артиста України Миколи Балеми вистачає на шанувальників не лише Поділля, України, а й усього світу. Цілим садом нев’янучих квітів — пісень, музики зустрів автор своє 45-річчя творчої діяльності та 65-у річницю від дня народження. Ці ювілейні дати святкували чи не всім містом в обласній філармонії минулого четверга.
Сили таланту народного артиста України Миколи Балеми вистачає на шанувальників не лише Поділля, України, а й усього світу. Цілим садом нев’янучих квітів — пісень, музики зустрів автор своє 45-річчя творчої діяльності та 65-у річницю від дня народження. Ці ювілейні дати святкували чи не всім містом в обласній філармонії минулого четверга.
Народившись 1948 року на Хмельниччині у селі Жилинці Ярмолинецького району, вперше відчув потяг до музики ще в ранньому дитинстві. Вже у п’ять років самотужки навчився грати на гармошці. Коли пішов у 1955 році до школи, талановитого хлопчину одразу помітили — впродовж восьми років навчання брав активну участь у художній самодіяльності. Акомпонував шкільному хору, грав у сільському клубі на танцях, родинних святах. Вже з четвертого класу грав на трубі у шкільному духовому оркестрі. Тож не дивно, що свою професійну стезю прокладав саме в музиці. Закінчив Хмельницьке музичне училище (клас диригування Іллі Коробова), а також Уральську державну консерваторію.
Радянська освіта не відібрала у Миколи Балеми його подільського коріння. Дипломною роботою з диригування музиканта стала авторська симфонічна поема “Поділля”. Роки навчання у консерваторії стали особливо щедрими на твори. Тоді народжуються його молоді, натхненні “Дитяча сюїта” для квартету струнних, квінтет “Від Поділля до Карпат”, “Юнацький концерт” для скрипки з фортепіано, романси і пісні, зокрема на вірші бурятських поетів, скерцо для фортепіано, симфонієта “Товтри”. Останній твір став його ключем до слави: після виконання симфонієти на фестивалі “Уральские самоцветы” Микола Балема у 1969 році був запрошений асистентом Шостаковича для продовження навчання у Москві.
“Товтри”, як символ початку головної творчої віхи композитора, передували решті його творів на минулому вечорі-ювілеї у виконанні симфонічного оркестру обласної філармонії під диригуванням самого Миколи Панасовича.
До Хмельницького композитор повернувся у 1972 році, й одразу його призначили керівником оркестру. А у 1974-ому, коли Миколі Балемі було лише 26 років, — художнім керівником та головним диригентом українського державного ансамблю пісні і танцю “Подолянка”, котрий у 1989 році був перейменований на “Козаки Поділля”. Нині цей колектив — візитівка краю, має чимало почесних відзнак і звань, серед яких і високий статус академічного.
Твори композитора — основа репертуару “Козаків Поділля”. На музику він поклав чимало віршів Тараса Шевченка, зокрема “Мені однаково”, створив сюїту “Шевченкіана”.
Один з кращих творів Миколи Балеми на вірші Шевченка “І серцем лину…” прозвучав на ювілейному вечорі у виконанні перлини обласної філармонії, лауреата міжнародних конкурсів Олени Леонової.
У творчості Миколу Балему підтримують його найближчі люди, зокрема дружина, заслужена артистка України Ольга Балема, сини — член Національної спілки письменників і поет, драматург Ростислав та композитор і диригент Богдан.
Святкував 45-у річницю творчості ювіляр кращими творами з кращими молодими і знаними талантами краю. Патріотичний тріумф — твір на вірш подільського поета Петра Карася “Україно, матінко моя” прозвучав у виконанні солістки, лауреата міжнародного конкурсу Ольги Абакумової, композиції на вірші Миколи Дорожка “Мій Хмельницький” — у виконанні Катерини Безсонової, пісню “Ой там, на вигоні…” на слова подільського поета Мирослава Воньо виконав заслужений артист України Микола Довгальов. “Зоряний шлях України” на вірші Ростислава Балеми і Петра Карася виконували академічний симфонічний оркестр, хор “Козаків Поділля”, солісти ансамблю Олена Балан і Григорій Бойчук.
Довготривале лунке, змістовне свято музики Миколи Балеми — доказ достовірності його нагород, звань: 1979 рік — заслужений артист України, 1986 — орден Дружби народів, 1988 рік — народний артист України, 1999 рік — орден “За заслуги” третього ступеня, 2009 рік — орден “За заслуги” другого ступеня, 2013 рік — Почесний громадянин Хмельниччини. Усі — за талант, продовження української традиції у молодих сучасних музикантах, за душу, подаровану народу…
Ірина САЛІЙ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО