Благодатної й урожайної вересневої пори зустрічає славний ювілей щедра на добро людина — Володимир Сидоренко, вчорашній день приніс йому 70-ліття. Доля постелила ювіляру барвисту стежину життя, але не завжди на ній було сонячно…
Благодатної й урожайної вересневої пори зустрічає славний ювілей щедра на добро людина — Володимир Сидоренко, вчорашній день приніс йому 70-ліття. Доля постелила ювіляру барвисту стежину життя, але не завжди на ній було сонячно…
Народився Володимир Павлович у місті Керкі Чарджоуської області, що в Туркменії, у родині військовослужбовця. Ще в малолітті юнак мріяв стати інженером. По закінченню зі срібною медаллю Запорізької середньої школи №15 почав працювати на суднобудівному заводі слюсарем-інструментальником. А мрію стати інженером не забув — заочно навчався на загальнотехнічному факультеті Запорізького машинобудівного інституту ім. В.Чубаря. Згодом продовжив навчання, але вже на денній формі. Після закінчення вузу отримав таку бажану професію інженера-механіка за спеціальністю “Авіаційні двигуни”, з якою вже дипломованим фахівцем повернувся на рідне підприємство.
Згодом, уже після армійської служби, Володимир Сидоренко працював інженером-конструктором в інституті “УкрНДІспецсталь” у Запоріжжі. Власне, там долучився до громадської роботи. Не по роках розсудливого юнака висунули на комсомольську роботу, де він здолав шлях від секретаря комітету комсомолу інституту до завідувача відділом робітничої молоді Запорізького обкому комсомолу.
У вересні 1973-го професійні стежки привели нинішнього ювіляра на Поділля. Сюди був направлений керівництвом Запорізького машинобудівного заводу у Волочиську філію, де Володимир Сидоренко очолив інструментальний відділ та партійну організацію підприємства (нині — Волочиський машинобудівний завод).
Через два роки повністю перейшов на партійну роботу: був інструктором промислово-транспортного відділу, першим заступником завідувача відділом оргпартроботи обкому партії. Згодом було навчання в Академії суспільних наук при ЦК КПРС, обирався другим та першим секретарем Хмельницького міськкому партії. На цих посадах, які обіймав у місті, Сидоренко вирішував разом з тодішнім головою міськвиконкому — нині Почесним громадянином міста, депутатом міської ради Іваном Бухалом питання життєдіяльності обласного центру. Особливу увагу вони акцентували на роботі промислових підприємств. До слова, у 80-ті роки тільки на підприємствах союзного підпорядкування (машинобудування, радіоелектроніки, верстатобудування) працювало понад 30 тисяч робітників та інженерно-технічних працівників. У ці роки були введені в експлуатацію нові виробничі потужності, зокрема на радіотехнічному заводі, а також на виробничих об’єднаннях “Темп”, “Нева”, “Катіон”, “Термопластавтомат”, трансформаторних підстанцій. Так, на “Катіоні” було запущено виробництво портативних телевізорів, основна частина яких реалізовувалась у країнах Західної Європи. Вводились в експлуатацію нові виробничі потужності промислових підприємств обласного центру, будувалися корпуси профтехучилищ, багатоповерхові гуртожитки тощо. Щорічно в Хмельницькому здавалось 80-100 тисяч квадратних метрів житла.
Після здобуття Україною незалежності Володимир Павлович працював на різних посадах у Хмельницькому. У лютому 2000 року тодішній міський голова Михайло Чекман запросив на посаду завідувача відділом роботи зі зверненнями громадян міської ради, де нинішній ювіляр працював до виходу на пенсію.
Володимир Сидоренко тричі обирався депутатом Хмельницької міської ради, був членом її виконавчого комітету, а також депутатом обласної ради, та яку б посаду він не обіймав, завжди сприймав людську біду, наче особисту. Проблемні питання, з якими до нього зверталися люди, старався вирішувати. Праця Володимира Сидоренка гідно оцінена: нагороджений медаллю “За трудову доблесть”, Почесними грамотами ЦК ВЛКСМ та ЛКСМУ, Академії суспільних наук, міського голови. Визнаний “Людиною року-2003” в номінації “Службовець” регіонального рейтингу-конкурсу популярності газети “Проскурів”.
Ми знаємо ювіляра не тільки як колишнього здібного керівника, депутата, а й чудову людину, гарного сім’янина. Довгих літ вам і доброго здоров’я, Володимире Павловичу!
Валерій МАРЦЕНЮК