Урочиста церемонія відкриття третьої сесії Верховної Ради сьомого скликання вразила ідилією злагодженості і порозуміння, принаймні у той момент, коли нардепи слухали вступне слово Віктора Януковича. На перший погляд, про такий сконсолідований парламент нам варто тільки мріяти, бо після тих баталій, які тут відбуваються, після постійного, даруйте, мордобою між народними обранцями, ця спокійна церемонія, погодьтеся, виглядає доволі багатообіцяючою…
Урочиста церемонія відкриття третьої сесії Верховної Ради сьомого скликання вразила ідилією злагодженості і порозуміння, принаймні у той момент, коли нардепи слухали вступне слово Віктора Януковича. На перший погляд, про такий сконсолідований парламент нам варто тільки мріяти, бо після тих баталій, які тут відбуваються, після постійного, даруйте, мордобою між народними обранцями, ця спокійна церемонія, погодьтеся, виглядає доволі багатообіцяючою. Опозиція, яка традиційно окреслила свої фракції партійними футболками, як-от у бютівців і ударівців, та вишиванками в свободівців і протокольні краватки у решти парламентаріїв з більшості, звичайно ж, зі значками-символами неіснуючої імперії у комуністів, на ті півгодини виступу Президента лише візуально окреслювали партійно-політичну поляризацію парламенту, який нібито уважно його слухав. Це був справді програмний виступ глави держави, під яким, якщо відкинути всі політичні упередження, міг би підписатися кожен, хто щиро вболіває за євроінтеграційний вибір нашої країни. Принаймні, так здалося б усім, хто не втаємничений в усі перипетії українського політичного життя, хто не відає усіх його видимих і підводних течій. Он, наприклад, виникає перше питання до значної частини парламентаріїв-регіоналів, які нині недвозначно заявляють про своє несприйняття євроінтеграційного курсу, який демонструє нинішнє керівництво країни та більшість їхніх колег провладної більшості. А що вже говорити про комуністів, які не криються з тим, що категорично виступають проти цього курсу і сплять та бачать себе не тільки в Митному союзі, а й під рукою Кремля. То чому всі вони так дружно плескали Віктору Януковичу, що вони поміж рядків його виступу прочитали з того, чого ми не зрозуміли? Зрештою, з не меншим ентузіазмом виражали підтримку цій промові і парламентарії з провладної більшості, які буквально напередодні твердили, що їм з Євросоюзом не по дорозі через власні бізнес-інтереси. Невже всі вони належать до категорії тих політиків-державників, про яких говорив Президент, які думають про майбутнє власного народу, а не про особисті інтереси? І чому тоді не було видно ентузіазму в лавах опозиції, яка, можна сказати, доволі стримано і навіть холодно сприйняла цей багатообіцяючий виступ Віктора Януковича, який, якщо забути все, що в нашій державі відбувалося за останні три з половиною роки, можна було б вважати переломним для вітчизняної євростратегії?
Звичайно ж, тільки характерною недовірою чи ворожнечею між політичними опонентами цю полярну позицію наших парламентаріїв не пояснити, адже їх протистояння має набагато глибше підґрунтя. Проте, здається, ситуація з євровибором України напередодні Вільнюського саміту ЄС змушує всіх тверезо мислячих політиків переглянути на певний час власні арсенали політичних методів боротьби. Можливо, після поїздки до Брюсселя лідери опозиції зрозуміли, що варто їм значно пригасити свої емоції, а після того, як наш стратегічний партнер Росія, про що знову, як мантру, наголошував з парламентської трибуни Віктор Янукович, почала не на жарт торговельні репресії проти України, “порозумнішали” і наші промосковські яструби?
Як би там не було, програмна промова Президента з трибуни Верховної Ради прозвучала. Чи означає це, що саме ця владна команда буде використовувати євроінтеграційну карту лише для дешевого агітаційного трюку на майбутніх президентських виборах, як на мене, образно кажучи, є справою десятою. Як і те, що мислять чи замислюють з цього приводу відверті противники цього курсу, навіть з тих, хто так дружно аплодував у парламенті Віктору Януковичу.
Попри все мене особисто тішить, що наш політикум значно подорослішав і там з’явилися сили, які починають розуміти, що Україна нині зобов’язана не лише декларувати свій євроінтеграційний курс, а й робити реальні кроки на цьому шляху, розуміти заразом і те, що наші, українські політичні міжусобиці нікому вже не цікаві, бо геополітичні виклики сучасного світу лежать у принципово інших площинах. До речі, про те і до чого повинна прагнути сучасна Україна — варто шукати відповідей у щирих очікуваннях, насамперед наших дітей та внуків-школярів у тих віщих словах Великого Кобзаря, з яким вони розпочали свій перший урок у цьому навчальному році: “Свого не забувайте і чужого научайтесь!” І ще про те, що тільки: “У своїй хаті своя правда і воля”…