Святкуючи 22-у річницю Незалежності, природно задуматися про наше буденне життя, його проблеми і негаразди, адже 22 роки тому ми здобули, без сумніву, найдорожче — свободу і незалежність.
Святкуючи 22-у річницю Незалежності, природно задуматися про наше буденне життя, його проблеми і негаразди, адже 22 роки тому ми здобули, без сумніву, найдорожче — свободу і незалежність.
Так, саме здобули. Незалежність нам ніхто не дарував, вона не подарунок і не падала нам з неба. Це наслідок важкої багаторічної боротьби, національно-визвольних змагань, подвигів українських героїв, видатних боїв і перемог, трагічних сторінок і крові невинних. Ми здобули державу, про неї мріяли мільйони, за неї боролися мільйони, проте ми здобули державу за формою, але на за змістом. Тож не за те боролися й перемагали герої, не за те віддавали свої життя і молоді роки.
Закономірним має бути питання з цього приводу: чого нам не вистачає, щоб нарешті вже навести лад у своєму затишному домі? Причин багато і говорити про них можна чимало. Та наріжним каменем перешкод на цьому шляху, на мою думку, стоїть проблема залишків у нашій суспільній свідомості явища під назвою “совок”. “Совок” доживає, гниє, але все ще існує. Його підживлюють і внутрішні, і зовнішні недруги. Він — головний ворог нашої свободи і незалежності. “Совок” у мисленні, “совок” у світосприйнятті, “совок” при владі. І допоки цей “совок” житиме, хай гниючи, ми будемо борсатися в проблемах і рухатися вперед не зможемо.
Що таке “совок” при владі. На всіх ключових посадах у державному управлінні чи то на центральному чи то на місцевому рівні — вихідці із радянської системи. Гляньте їх біографії, всі як один. Більшість з них просто вчасно змінила партквиток і сховала значок у шухлядку, але все одно залишився “совком”. І змінюватися такі не будуть нізащо. Їх стиль управління: “я начальник, ти дурак” і навпаки. Завищені показники, формальні звіти, дешева показуха, суцільна брехня, ухвалення рішень без громади, параноїдальний страх перед людьми, переляк від мітингів, зборів, постійне самолюбування — це їх стиль. Для них влада — корито, а не засіб служіння. Вони діти радянської системи, її бережуть і цінують. Тому вони її захищають і відстоюють, бо вона дозволяє їм брехати і красти, красти і брехати та жити на широку ногу. І допоки ми не усунемо їх від влади, будемо пожинати наслідки. Пора б уже молоді, яка росла в умовах незалежності, брати на себе відповідальність, а людям старшого віку навчитися довіряти цій молоді.
Є ще “совок” у мисленні і світосприйнятті. В одній із найвідоміших промов Джон Кеннеді сказав золоті слова: “Не питай, що може для тебе зробити держава, запитай себе, що ти зробив для держави”. Ця фраза — це альтернатива “совку”. Чекати чогось від когось, забуваючи, що манна з неба не падає. Вірити в доброго царя, боятися чиновника, ходити до нього на поклін і просити — це наслідки “совка”.
Антисовок у мисленні і діях — це активність, самопожертва, служіння. Антисовок — це принцип: “якщо не я, то хто”. Не чекати поки хтось, а починати з себе, працювати, бути активним у громадських справах, брати на себе відповідальність. Почати з себе — це не смітити на вулиці, прибрати двір, посадити дерево, полагодити лавку. Почати з себе — це вести здоровий спосіб життя, сприяти розвитку фізичної культури. Почати з себе — це культивувати сімейні цінності. Почати з себе — це організувати людей для захисту своїх прав та інтересів. Почати з себе — це знищити в собі байдужість.
На моє переконання, подолання “совка” — надважливе і актуальне завдання на сьогодні. Адже “совок” — це синонім раба, покірного слуги, який змирився і служить. Промовчати, сподіватися на когось, бути байдужим, не стати на сторону справедливості добра — так живуть раби. А “рабів до раю не пускають”. Противага рабству — це свобода і незалежність. Тільки вільні люди у вільній країні заслуговують шанс на успіх. Але спочатку треба вичавити “совка”, вичавити звідусіль. Виконання цього не легкого, але доленосного завдання залежить від кожного з нас. І чим швидше та якісніше це зробимо, тим швидше отримаємо шанс на реальні зміни і рух вперед. Борімося!
Олександр Симчишин, депутат Хмельницької міської ради, кандидат історичних наук