“Откуда родом я? Я с некой сибирской станции Зима…” — писав про себе Євген Євтушенко. Між тим, і місце його народження, і сама дата появи на світ пов’язані з певними легендами. Насправді мати майбутнього поета, будучи студенткою, працювала в геологорозвідній експедиції й народжувати сина приїхала до своєї мами, яка мешкала у Нижньоудинську — по сусідству з пошуками геологів. Лише трохи згодом бабуся перебралася до невеличкої залізничної станції Зима. Вона ж, коли поверталися з евакуації до Москви, переробила метрику Євгена, записавши його дату народження 1933 роком — на рік молодшим. Причиною була тодішня практика столиці: для дітей вже з 12 років вимагали всі супутні документи про сім’ю, а серед рідних хлопця були репресовані. Ось так Євген Євтушенко може двічі святкувати свої ювілеї. Скориставшись цим, активісти Руського культурного центру і товариства російської культури “Русь” відзначили минулої неділі в приміщенні обласної бібліотеки для юнацтва 80-літній ювілей знаменитого поета, розповівши про його творчість і познайомивши з маловідомими сторінками біографії.
“Откуда родом я? Я с некой сибирской станции Зима…” — писав про себе Євген Євтушенко. Між тим, і місце його народження, і сама дата появи на світ пов’язані з певними легендами. Насправді мати майбутнього поета, будучи студенткою, працювала в геологорозвідній експедиції й народжувати сина приїхала до своєї мами, яка мешкала у Нижньоудинську — по сусідству з пошуками геологів. Лише трохи згодом бабуся перебралася до невеличкої залізничної станції Зима. Вона ж, коли поверталися з евакуації до Москви, переробила метрику Євгена, записавши його дату народження 1933 роком — на рік молодшим. Причиною була тодішня практика столиці: для дітей вже з 12 років вимагали всі супутні документи про сім’ю, а серед рідних хлопця були репресовані. Ось так Євген Євтушенко може двічі святкувати свої ювілеї. Скориставшись цим, активісти Руського культурного центру і товариства російської культури “Русь” відзначили минулої неділі в приміщенні обласної бібліотеки для юнацтва 80-літній ювілей знаменитого поета, розповівши про його творчість і познайомивши з маловідомими сторінками біографії.
У ті далекі передвоєнні та воєнні роки у нього було інше прізвище, батьківське — Гангнус. То було німецьке коріння простих селян і дрібних ремісників. Набагато цікавішою була рідня матері, де змішалася кров білоруська, польська, українська й російська. Материнське коріння пов’язують з відомим письменником Данилевським та родиною лісника з міста Багдаді — Маяковського. Дід поета Єрмолай Євтушенко мав два ромби в петлицях і командував артилерією Московського військового округу. У 1938 році його розстріляли як “ворога народу”. Бабусин брат Євген Плотников, колишній комісар Тимчасового уряду, а згодом заступник наркома охорони здоров’я, загинув роком раніше…
Найбільше вихованням хлопця займався батько Олександр Рудольфович, завзятий любитель поезії. Він сам писав вірші, хоча й не друкувався за життя. Зате прищепив любов до літератури й поезії сину. Мати згодом стала актрисою, отож атмосфера в їхньому домі була мистецькою. Вірші Євген Гангнус почав писати у п’ять років, а друкуватися — у 16-літньому віці, маючи вже декілька поетичних збірок.
Школу він не закінчив. Там, у Мар’їній рощі, його, м’яко кажучи, не любили. Прізвище Гангнус у ті воєнні роки неминуче асоціювалося з іменами фюрерів третього рейху. Натомість Євген і сам дещо сприяв негативному до себе ставленню. Якось на уроці запитав з приводу пісні “С песнями, борясь и побеждая, наш отряд за Сталиным идет?”, не відчувши коми: “А навіщо з піснями боротися?”. Зблідла від такої крамоли вчителька заявила, що він захворів і відправила швиденько додому, а клас умовила зберегти все у таємниці. Інший скандал трапився на піонерських зборах, коли всі клялися, що витерплять тортури не гірше за молодогвардійців, а Євген чесно зізнався, що за себе поручитися не може. Отож не дивно, що згодом його виключили зі школи, звинувативши “німчуру” в знищенні класного журналу, хоча спалив його інший учень.
У Літературний інститут його прийняли без обов’язкового атестата зрілості вже як Євтушенка — за неабиякі здібності й яскравий талант. Тоді там навчалося багато відомих у майбутньому поетів і письменників: Юрій Казаков, Роберт Рождественський, Ліна Костенко, Бела Ахмадуліна — перша дружина Євтушенка, та інші знаменитості з плеяди шістдесятників, народжених хрущовською “відлигою”. Студентом ще другого курсу його прийняли до Союзу письменників СРСР — наймолодшим членом за всю його історію. А в 1957-му виключили звідти за підтримку роману Дудінцева “Не хлебом единым”.
З талановитим пустуном, а згодом і бунтівником, яким він залишився на все життя, змушені були рахуватися і державні мужі, і літературні “генерали”, хоча любили його далеко не всі. Хто — за ранню і заслужену славу видатного поета, хто — за демонстративну громадянську позицію, дозволити яку собі міг у ті роки не кожен, навіть маючи високі звання та авторитет живого класика. Вже у 1961 році Євтушенко зірвав “бомбу”, котра потрясла суспільство — вірш “Бабин Яр”. Якимось дивом він був надрукований у “Літературній газеті”, її тираж розійшовся миттєво.
Над Бабьим Яром памятников нет.
Крутой обрыв, как грубое надгробье.
Мне страшно,
Мне сегодня столько лет,
Как самому еврейскому народу…
…Я — каждый здесь расстрелян-ный старик.
Я — каждый здесь расстрелянный ребенок.
Ничто во мне про это не забудет!
“Интернационал” пусть прогремит,
Когда навеки похоронен будет
Последний на земле антисемит.
Еврейской крови нет в крови моей.
Но ненавистен злобой заскорузлой
Я всем антисемитам, как еврей,
И потому — я настоящий русский!
Згодом він публічно захищав дисидентів, хоча ні Бродський, ні Горбаневська та інші не віддячили йому за це, на відміну від генерала П.Григоренка та художника Е.Неізвєстного. Коли арештували Солженіцина, Євтушенко зумів додзвонитися до Андропова й пообіцяв, що повіситься біля дверей КДБ на Луб’янці. Той зрозумів, що краще вислати Солженіцина з СРСР, ніж допустити скандал на весь світ. Керівник НДР Е.Хонеккер скаржився Хрущову і вмовляв не дозволяти Євтушенку їздити за кордон, оскільки він виступав за злам Берлінської стіни. Активну позицію він зайняв і щодо окупації Чехословаччини у 1968 році. Не сприймав поет і вторгнення радянських військ до Афганістану, а у 1993 році відмовився від ордену “Дружби народів” на знак протесту проти війни у Чечні.
Народний депутат СРСР Євтушенко був одним із засновників “Меморіалу” — першого масового руху російських демократів разом з А.Сахаровим, А.Адамовичем і Ю.Афанасьєвим. Але з часом глибоко розчарувався у горбачовській “перебудові” та подальших процесах змін у колишньому СРСР. Нині він постійно мешкає у США, де викладає курс літератури в університеті. Його молодша дружина, росіянка, вважається кращим викладачем російської мови у США, за що відзначена спеціальною нагородою. Створивши безліч поетичних творів, зокрема 14 поем (“Братська ГЕС”, “Мама і нейтронна бомба”, “Сніг у Токіо” та інші), повісті та романи (“Ягідні місця”, “Я — Куба” тощо). Євтушенко змінив сьогодні свою творчу діяльність, надавши перевагу роботі літературного дослідника. Її результатом стали фундаментальні антології російської поезії “Строфы века” (понад тисяча сторінок, 875 імен!) та “В начале было Слово” (тритомник персоналій з ХІ по ХХІ століття). Але, чим би він не займався, що б не писав, назавжди пам’ятатиметься його знамените: “Поэт в России — больше, чем поэт. В ней суждено поэтами рождаться лишь тем, в ком бродит гордый дух гражданства, кому уюта нет, покоя нет”. Ці рядки — майбутня епітафія і для нього самого.
Володимир РАЗУВАЄВ