Знайомство та розмова з Річардом Доддінгом, керівником групи канадських волонтерів-вчителів англійської мови, які минулої п’ятниці завершили своє двотижневе перебування на Хмельниччині на базі Інституту підвищення кваліфікації вчителів облуправління освіти, стали для нас справжнім відкриттям. Адже в особі пана Доддінга відкрили для себе справжнього друга нашої держави, який у свій спосіб прагне допомогти українцям відчути себе ближчими до набутків демократичних країн.
Знайомство та розмова з Річардом Доддінгом, керівником групи канадських волонтерів-вчителів англійської мови, які минулої п’ятниці завершили своє двотижневе перебування на Хмельниччині на базі Інституту підвищення кваліфікації вчителів облуправління освіти, стали для нас справжнім відкриттям. Адже в особі пана Доддінга відкрили для себе справжнього друга нашої держави, який у свій спосіб прагне допомогти українцям відчути себе ближчими до набутків демократичних країн. Власне, це наше знайомство відбулося завдяки ініціативі директора регіонального центру інвестицій та розвитку, депутата міськради Богдана Міхняка та глави Хмельницької єпархії УПЦ Київського патріархату Митрополита Антонія, які зініціювали цей освітянський проект у нашім краї. Діє він уже декілька років за підтримки обласного управління освіти, зокрема Інституту підвищення кваліфікації вчителів, на базі якого проходять заняття канадських вчителів-волонтерів з педагогами нашої області, та Хмельницького університету управління і права, викладачі якого долучаються до їх прийому в нашому місті. Власне, викладач цього вишу Наталя Арзянцева, яка всі ці роки була активним учасником проекту, стала нашим перекладачем у розмові з паном Річардом та його колегою Джастіном Різом. З іншим їхнім колегою, канадцем українського походження паном Степаном Ващуком ми, зрозуміло, спілкувались українською. Нині пан Степан уже пенсіонер, у минулому працював архітектором, але його поважний вік “під вісімдесятку”, як сам каже, не є йому та його дружині Ганні, фаховому педагогу, завадою брати участь у цій волонтерській місії.
Власне, всі вони представляють нині так зване благодійне об’єднання по-нашому кажучи, пропагандистів англійської мови, що відоме під назвою Missions fest international (Міжнародний місіонерський фестиваль), що виникло на базі Міжнародного інституту вчителів з центром у канадському Ванкувері, столиці провінції Британська Колумбія. І те, що пан Річард Доддінг є одним із лідерів та фундаторів цього благодійного об’єднання та стояв біля його витоків, і спонукало нас до детальнішого діалогу саме з ним. Перше ж наше запитання було про історію виникнення цього гуманітарного проекту, якому, до речі, він присвятив книгу.
— Нині наш місійний фест об’єд-нує понад 250 громадських організацій та представників найрізноманітніших християнських церков з багатьох країн, хоч розпочинали 30 літ тому у рідному Ванкувері, можна сказати, фестивалем суто канадським у своїй провінції. Ви помітили, що у нашій групі волонтерів загалом люди поважного віку, з великим життєвим і професійним досвідом, а також усі вони їдуть загалом подружніми парами, — пояснив пан Річард. — Розпочали свій фестиваль у Ванкувері спершу з представниками восьми церков, і ось уже 20 років він має статус міжнародного. Крім церков, а їх представлено вже понад 150, до нас також почали долучатися різні громадські об’єднання, а це тисячі й тисячі людей.
— Як ви окреслили б мету цього унікального гуманітарного екуменічного проекту?
— Зрозуміло, що ми передусім у свій спосіб хочемо розповісти людям про Євангеліє. А оскільки засадничою формою цієї роботи є викладання англійської мови, то ця мета гармонійно доповнюється суто освітянськими методами, в основі яких лежить і прагнення досягти високого професійного рівня у методах навчання та вдосконалення у ваших педагогів англійської мови. Цьогоріч на Хмельниччину ми приїхали з двотижневою тематичною програмою “Моральний розвиток людини”, участь у якій взяли понад 80 вчителів англійської з різних куточків вашого краю.
— Ви вже не один рік спілкуєтеся з нашими педагогами англійської мови, зрештою, з українцями загалом. Якими є ваші враження від України, чи бачите зміни у нашій країні і які?
— Завжди з нетерпінням чекаю на зустрічі з Україною та її людьми. Не буде перебільшенням, коли скажу, що наші волонтери в захопленні від українців, їх гостинності, ми завжди з хвилюванням слухаємо і життєві історії учасників наших семінарів. Щодо загальних вражень, то вперше я приїхав в Україну, побувавши перед тим у Росії на запрошення їх Міносвіти у 1992 році. Тоді це була участь у вчительській конференції викладачів англійської мови. Власне, завдяки таким конференціям і з’явився в Хмельницькому нинішній проект, який підтримують ваші освітянські установи та Митрополит Антоній з його друзями, які і запрошують волонтерів. А щодо змін в Україні, то для мене вони просто разючі, адже я бачу вашу країну з дев’яностих років ще минулого століття.
— Знаємо, що волонтери живуть у різних сім’ях, що ви не сидите на одному місці, активно знайомитеся і з Хмельницьким, і з іншими містами країни.
— У вас чудове місто і я бачу, як динамічно воно розвивається. Під час цьогорічної програми ми встигли побувати у Вінниці, Львові, дорогою до якого відві-дували Золочівський замок-музей. У вашій чудовій філармонії в органному залі слухали спів прекрасної артистки Марії Ясіновської, із захопленням дивилися репетицію у вашому ляльковому театрі. Зізнаюся, мені приємно нині бачити у вашій країні багатьох впевнених у собі людей з високо піднятими головами. І це не метафора, бо я, скажу відверто, у дев’яності роки подібних ознак у вашому побуті не надто завважував. А ще мене приємно вразило нині у Хмельницькому, що на найдовших ваших вулицях розміщено десятки сітілайтів з євангельськими одкровеннями. Ми всі в захопленні від такої форми ненав’язливої євангельської проповіді. Адже у наш непростий час, можливо, для декого ці євангельські одкровення стають загалом і першим відкриттям Біблії.
— У чому особливості вашого викладання англійської мови і чи не заважає те, що ви представляєте місійне об’єднання?
— Йдеться не про звичне для школи навчання англійської, адже слухачі нашої програми самі є педагогами і, зазначу, з високим рівнем фахових знань. Та сподіваюся, що наші лекції-семінари допомагають їм поповнити свої знання у розмовних діалогах. А той факт, що наші волонтери-викладачі належать до благодійного об’єднання, яке створила спільнота представників різних християнських церков, аж ніяк не впливає на ці заняття. Ми тут не для того, щоб змінювати чиїсь релігійні погляди, а щоб у свій спосіб розповідати про Біблію і світ людині, яка прагне до знайомства з нею як основи будь-якої гуманітарної освіти. Тож ми у вас є, найперше, педагогами і мені здається, що якраз у цій місії нас найкраще сприймають. До речі, подібні форми навчання-спілкування дуже поширені в світі.
— Не секрет, пане Річарде, що в українців до Канади є особливий інтерес, з огляду на те, що у вашій країні живе наша велика діаспора. Наскільки помітна присутність у вашому волонтерському проекті участь її представників?
— Наша діяльність носить міжнародний характер, проте у тих волонтерських групах, які їдуть в Україну, справді, десь до 20 відсотків педагогів українського походження. Ось, до прикладу, мій колега Стів (Степан — авт.) Ващук з дружиною. У наших фестивалях у Ванкувері, Манітобі, звідки родом Джастін Різ, помітна участь представників українських церков, зокрема православної. Зазначу, що я дуже ціную свою особисту дружбу з Митрополитом Антонієм (глава Хмельницької єпархії УПЦ Київського патріархату — авт.), який, що приємно відзначити, дуже доброзичливо ставиться до всіх християнських конфесій і є одним із найчільніших організаторів нашої програми у вашім краї. Тож сподіваюся, що наша співпраця з усіма, хто причетний до неї, буде продовжуватись і надалі.
Замість коментаря
Ми попросили прокоментувати цю нашу зустріч директора регіонального центру інвестицій та розвитку, депутата міської ради Богдана Міхняка, який зауважив:
— Дуже добре, що цей проект, до якого і наш центр має прямий стосунок, усі ці роки має підтримку обласної влади, наших освітянських закладів, що одним з його організаторів виступає церква — єпархія УПЦ КП. Нагадаю, що всі ці волонтери-викладачі їдуть в Україну добровільно, хоч, здавалося, могли б не обтяжувати своє забезпечене життя подібними доволі складними подорожами. Але в цих людей є жага не лише до нових вражень, а насамперед бажання поділитися своїми знаннями з українськими педагогами. А те, що без досконалого знання англійської нам у сучасному світі не обійтися, думаю, зрозуміло всім, тому і наш центр бере участь у цьому потрібному проекті.
І ще розкрию невеличкий секрет пана Доддінга, який у нашій області знайшов партнерів для проведення фестивалю англійської мови у форматі місійного фесту в одному з міст Хмельниччини, в чому ми йому обов’язково допомагатимемо.
Розмовляв Богдан ТЕЛЕНЬКО