Подільська земля щедра талантами. Вона дала Україні і світові чимало відомих синів і доньок. Нещодавно у телефонній розмові зі мною доктор філософських наук, академік АН вищої школи України Нінель Костюк сповістила сумну звістку, що в Києві 13 листопада 2012 року помер її чоловік — видатний український філософ, правозахисник, автор п’ятитомного видання “Сосни Биківні свідчать” — Микола Роженко (на фото). Ймовірно, подолянам про нього мало відомо. І то не дивина, бо за совєтської доби його ім’я замовчували з певних ідеологічних причин.
Подільська земля щедра талантами. Вона дала Україні і світові чимало відомих синів і доньок. Нещодавно у телефонній розмові зі мною доктор філософських наук, академік АН вищої школи України Нінель Костюк сповістила сумну звістку, що в Києві 13 листопада 2012 року помер її чоловік — видатний український філософ, правозахисник, автор п’ятитомного видання “Сосни Биківні свідчать” — Микола Роженко (на фото). Ймовірно, подолянам про нього мало відомо. І то не дивина, бо за совєтської доби його ім’я замовчували з певних ідеологічних причин.
Народився Микола Маркович, як про це писав мені в листі, фактично 20 січня (1 лютого — за паспортом) 1936 року в с. Западинці Летичівського району. Після здобуття середньої освіти в Меджибізькій школі (1954) двічі вступав на фізико-математичний факультет Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту, який закінчив 1959 року. У листі від 23 січня 2011 року повідомляв: “Мені, як і вам, довелось двічі поступати до вищого учбового закладу та до аспірантури (до останньої сприяли “Грамота” — див. на звороті листа та “партизація”). Все це вже в минулому і в мене, і у вас”. В іншій кореспонденції від 10 січня 2011-го з приємністю писав: “Дякую вам за листа, з якого мені було приємно довідатися, що ви, як і я, вчилися в Меджибізькій СШ і що ваша дружина, як і я, родом з одного с. Западинці того самого району. Ваш лист переконав мене, що ви знаєте про мене більше, ніж я про вас”.
Про науку. Для Роженка була відкрита дорога в очну аспірантуру Інституту філософії АН України, що увінчалася захистом кандидатської дисертації на тему: “Філософський аналіз проблеми опису і пояснення у квантовій механіці” (1966). Тема докторської праці: “Єдність логічного та історичного в науковому пізнанні (на матеріалах сучасної фізики)” (1986). За суму ідей, публікацію низки наукових праць, довголітню працю у вищій школі присвоєно звання професора (1989). Член Національного комітету з питань демократизації та реформування науки (в 1990-ті роки), лауреат премії ім. Василя Стуса (2000). Нагороджений орденом “За заслуги” (2005). Роженка у 2000 році було обрано академіком Академії наук вищої школи України (відділення математики), був головою контрольно-ревізійної комісії АН ВШ України. А все ж до визнання шлях проліг важкий і тернистий…
Наш земляк спеціалізувався в галузі квантової логіки — розділу сучасної некласичної математичної логіки. Результати квантовологічних досліджень доповідались на семінарах О.Боголюбова в Інституті математики НАН України. На наукових конференціях у Москві, Харкові і Києві було доказово доведено порушення в квантовій логіці дистрибутивного закону логіки. А на восьмому Міжнародному конгресі з логіки, методології і філософії науки доведено зв’язок квантової логіки з фізикою і силогістичною логікою Арістотеля. Автор понад 100 наукових праць.
Про терни. На початку липня 1972 року спецслужби посеред білого дня заарештували молодих філософів, правозахисників, які розповсюджували “нелегальну” літературу, Василя Бишовця, Василя Лісового та Євгена Пронюка (останньому Указом Президента України 2006 року присвоєно звання Героя України). Про “погром” в Інституті філософії Микола Роженко довідався в академічному пансіонаті “Чорноморка” під Одесою, де відпочивав з дружиною і семилітньою дочкою Наталочкою. Він негайно, 14 липня, написав та відіслав В.Щербицькому та О.Ляшку листа з протестом проти цих та інших арештів українських правозахисників. І викликав на себе вогонь. Був звільнений з роботи “за скороченням штатів”, по партійній лінії за втрату політичної пильності одержав “строгача” з занесенням до облікової картки. А точніше — за письмовий протест 1972 року проти арештів В.Стуса, Є.Пронюка, В.Лісового та інших був негайно звільнений з Інституту філософії й адміністративно висланий з Києва.
У пошуках роботи поїхав до Кам’янець-Подільського педінституту, куди його постійно запрошували. Але, очевидно, телефонне право швидше спрацювало, сказали: “Днями взяли викладача”. В газеті прочитав конкурсне оголошення на посаду старшого викладача філософії Хмельницького технологічного інституту побутового обслуговування населення. Завсектором ЦК КПУ С.Дорогунцов зателефонував у Хмельницький, попросив притримати місце для Роженка, хоча зауважив: “У нього є партстягнення, він відпрацює”. Відпрацьовував у Хмельницькому три роки. Друкувався в обласних газетах, стежив за новинами, опублікованими в “Радянському Поділлі”, Летичівській районній газеті “Колгоспна правда”. Хмельницький у біографії науковця пам’ятний і тим, що на бюро міськкому партії, в якому брала участь третій секретар обкому Тамара Главак, знято догану. Це було перепусткою повернення до сім’ї в Київ, знову відкривався шлях у велику науку, і засвітився надійний семафор для праці над докторською дисертацією. Але негласне переслідування інакомислячого не припинялося. Так, у 1975/1976 навчальному році працював погодинно в Київському інженерно-будівельному інституті за 50 карбованців на місяць. І лише 12 листопада 1976 року за наказом ректора увійшов у штат КІБІ старшим викладачем.
Підсумовуючи, звернімося до думки Миколи Роженка: “Наука застійного періоду в СРСР не стояла на місці, рухалася, інколи не в тому напрямку, але рухалася”. Отже, життя не стояло на місці, Роженко відчував, що за ним є таємний нагляд спецслужб.
Наскільки міг — допомагав людям. Ось і мені довелось звернутися, щоб допоміг встановити місце народження нашої землячки, колеги-професора Надії Депенчук (1920-1992). Невдовзі одержав відповідь від Миколи Марковича. “Щоб відповісти на всі ваші питання в листі, в т.ч. про Н.П.Депенчук шлю вам свої “мемуари” (йдеться про “Матеріали ХІ липневих академічних читань”. — авт.). Н.Депенчук розповідала мені, що народилася в Гречанах під Хмельницьким. Мешкала з матір’ю і батьком в Києві. Батько в громадянську був машиністом бронепоїздів, воював за радянську владу, на початку 1930-х — репресований, в 1937-му розстріляний (на Далекому Сході)”. Таким чином, привідкрито ще одну сторінку жертв сталінського терору серед наших земляків, про яку не встигла написати Надія Депенчук.
Вчений-філософ не корився недолі, наперекір пронизливим вітрам, йшов упевнено до своєї мети: прищеплював студентам добре, вічне, благословенне. Тепер його вдячні учні є будівничими незалежної України. Вони пам’ятатимуть Миколу Роженка як Людину з великої літери. Він пережив роки принижень і боротьби за людську гідність, за кращі зміни у найближчому майбутньому. Своєю гордою життєвою позицією наближав, а згодом і розбудовував незалежну Україну.
Віталій МАЦЬКО, доктор філологічних наук