Соціум

“Підприємництво — не “спонсор”, а містоутворююче середовище”

Історія нашого міста переконливо свідчить, що воно завжди вирізнялося як центр торгівлі, легкої та переробної промисловості. Отже, користуючись сучасною термінологією, можна сказати, що ще Проскурів живився і розвивався саме завдяки малому та середньому бізнесу. Так, на початку минулого століття, коли його населення складало лише 35 тисяч, у Проскурові діяли 59 заводів і фабрик, працювали 418 магазинів. Крім того, існувало 575 ремісничих закладів, зокрема було зареєстровано 149 шевців і 454 кравці. Відомо, що в місті 14 разів на рік проводились одноденні ярмарки, а торги у середині ще ХІХ століття відбувалися двічі на тиждень. Про увагу міської влади до тодішнього підприємництва свідчить і генеральний план розвитку Проскурова, за яким проектувалася значна кількість спеціально відведених торгових площ: Великої, Малої, Хлібної, Кінної, Базарної та інших. Для них будувалась і відповідна за тодішнім рівнем інфраструктура: дороги, освітлення тощо.

Історія нашого міста переконливо свідчить, що воно завжди вирізнялося як центр торгівлі, легкої та переробної промисловості. Отже, користуючись сучасною термінологією, можна сказати, що ще Проскурів живився і розвивався саме завдяки малому та середньому бізнесу. Так, на початку минулого століття, коли його населення складало лише 35 тисяч, у Проскурові діяли 59 заводів і фабрик, працювали 418 магазинів. Крім того, існувало 575 ремісничих закладів, зокрема було зареєстровано 149 шевців і 454 кравці. Відомо, що в місті 14 разів на рік проводились одноденні ярмарки, а торги у середині ще ХІХ століття відбувалися двічі на тиждень. Про увагу міської влади до тодішнього підприємництва свідчить і генеральний план розвитку Проскурова, за яким проектувалася значна кількість спеціально відведених торгових площ: Великої, Малої, Хлібної, Кінної, Базарної та інших. Для них будувалась і відповідна за тодішнім рівнем інфраструктура: дороги, освітлення тощо.

Нинішні часи знову змушують повертатися обличчям до тих, кого ще зовсім недавно презирливо називали спекулянтами і фарцовщиками. Сьогодні ж практично всі усвідомлюють, що у лихі 1990-ті Хмельницький вижив за рахунок ринків, а нині вони цілком справедливо повинні вважатися містоутворюючим підприємством, яке замінило “Новатор”, “Катіон”, “Темп”, “Неву”, ХЗТП, ХЗТА та інші заводи. Саме за рахунок підприємців і тих, хто на них працює, багато в чому утримуються міські бюджетники та живе й розвивається будівельна галузь, а відтак продовжує забудовуватися місто.

Чи адекватне цим тенденціям ставлення владного чиновництва до бізнес-середовища? З побіжного погляду на офіційні документи начебто так. Але є й чимало запитань щодо цього. Якщо подивитися на розроблену і затверджену Програму економічного та соціального розвитку міста Хмельницького на 2013 рік, варто звернути увагу на відповідні розділи: “Сприяння розвитку підприємництва” і “Розвиток торгівлі та сфери послуг”. Тобто, певна увага до малого і середнього бізнесу в цьому документі зафіксована. Натомість бачимо досить суперечливі речі. З одного боку (вже не один рік!), у таких програмах проголошуються наміри: “формування сприятливого бізнес-середовища”, “подальше вдосконалення процедур”, “сприяння запровадженню сучасних форм”, “подальше вдосконалення ринкової інфраструктури” та інші, схожі на банальні, але обов’язкові мантри — формальні положення, за якими немає жодної зрозумілої конкретики. Водночас, читаємо те, що програмується досягти: “збільшення кількості господарюючих суб’єктів: юридичних осіб — на 3%, фізичних осіб-підприємців — на 3,5%, кількості зайнятих працівників у малому підприємництві — на 10,1%, приріст роздрібного товарообороту в діючих цінах — на 8%, приріст обсягу реалізованих послуг населенню — на 7,9%”. І, мабуть, головне: “збільшення надходжень до міського бюджету від діяльності малого підприємництва на 10,2%”. Але лише адміністративними заходами потрібних цілей не досягнути. Складається враження, що підприємців розглядають тільки як “спонсорів” для бюджету міста, а не людей, завдяки яким воно продовжує розвиватися.

Маленький приклад: уже два роки точаться розмови про необхідність додаткової трансформаторної підстанції на території ринкового масиву вулиці Геологів та Львівського шосе, однак справа з місця не зрушується. А ще: чому в щорічних програмних документах практично відсутні напрями стратегії щодо підприємництва та його ролі в розвитку міста? Зокрема, це стосується торгівлі та легкої промисловості.

Чимдалі стає зрозумілішим, що нинішні речові ринки замінять великі торговельно-сервісні центри (ТСЦ) для населення й оптові торговельні центри для підприємців. Цей шлях уже пройшли наші сусіди і партнери в Польщі. Поступово це спостерігається і в нас, хоча не так інтенсивно. Причин відставання, очевидно, кілька, але деякі просто кидаються в очі.

Зрозуміло, що сучасний ТСЦ з усіма можливими зручностями для відвідувачів здатний збудувати лише потужний інвестор. Але його спочатку треба зацікавити і залучити для цього будівництва. В тій же Польщі для нього виділяють необхідну земельну ділянку і зусиллями місцевої влади забезпечують її відповідною інфраструктурою. У нас же інвестору пропонують лише оренду чи продаж землі на аукціоні, все інше він повинен робити самотужки: будувати дорогу, прокладати мережі тощо. До того ж оформлення всіх необхідних дозвільних процедур складає чималу проблему: у коштах і часі. Чому щодо цього не брати приклад з сусідньої Вінниці, де інвестор почувається значно комфортніше, незважаючи на однакові законодавчі вимоги?

Інша проблема — взаємовідносини з владою. Так, перешкоджання бізнесу з боку державних і комунальних органів влади у нас немає, навпаки, декларується всіляка підтримка, створюються координаційні ради різного рівня, підприємців охоче і настійливо запрошують до обговорення проектів різноманітних законодавчих та регуляторних актів. Бізнесмени на це йдуть, вносять свої пропозиції, але чи вони згодом враховуються і реалізуються? Чому не видно реального лобіювання інтересів підприємців на державному рівні? Наприклад, щодо зниження соціального внеску, боротьби з контрабандою, нелегальним бізнесом, касових апаратів, закону про внутрішню торгівлю та іншого? В ідеалі для створення сприятливої бізнес-атмосфери в місті та регіоні потрібен відповідний зв’язок між їхніми керівниками та бізнес-середовищем, політичні вподобання не повинні в цьому домінувати.

Взагалі, життя доводить, що бізнес має бути поза політикою. Бізнесмен не повинен покладати на себе обов’язки політфункціонера будь-якого рангу, а політики не повинні розглядати підприємців як “гарматне м’ясо”, особливо у виборчих кампаніях. На жаль, бізнес-середовище у нас чим далі міцніше прив’язується до різних політичних сил та окремих можновладців, але реальну користь від цього отримують лише останні.

Підприємництво потребує для себе насамперед довіри з боку влади, і не просто задекларованої підтримки, а конкретної допомоги. Головним чином — у відстоюванні власних інтересів. Зі свого боку, бізнес-середовище готове всіляко допомагати владі на місцях, що воно реально й робить. Проте може значно більше — у сприятливій для себе атмосфері. Скажімо, для нашої міської громади, повноціннішої життєдіяльності міста доцільним було б представництво бізнес-середовища при владі у вигляді не формалізованої дорадчої ради, а в ролі інституту радників міського голови — на громадських засадах. З їх допомогою якраз розробка стратегічних планів розвитку міста набула б сучасніших рис — з урахуванням сьогоднішніх та майбутніх викликів та перспектив. Щодо цього є приклад тієї ж Вінниці, де виборчий штаб нинішнього мера складали представники бізнесу. Їхні спільні напрацювання дозволили місту бурхливо розвиватися в усіх напрямках. Це сприяло, зокрема, активному залученню інвестицій в економіку міста. Хмельницький, враховуючи свої історичні традиції, не повинен відставати в цьому русі, більше того: він має у ньому передувати, як це було у 1990-х з нашими ринками. Але вже на новій, сучасній основі.

Наше місто цілком здатне бути центром легкої промисловості в державі, зокрема швейній. Вже зараз третину швейних виробів на міських речових ринках складає продукція місцевих швейних підприємств, звідки вона розходиться по всій країні та за її межі. Але щоб Хмельницький дійсно став таким всеукраїнським центром, треба насамперед перекрити шлях контрабанді. Це дозволить вивести з тіні наші ж нелегальні чи напівлегальні швейні цехи і натомість допомогти легальним підприємствам. Всіляка підтримка вітчизняного виробника — повноцінніше наповнювати місцевий бюджет.

Підприємництво зі свого боку готове охоче розвивати соціально орієнтований бізнес — на засадах взаємної довіри з владою. Ось яке зобов’язання має поставити собі влада: державна і місцева.

Дмитро ШЕВЧЕНКО, 
підприємець, депутат міської ради

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *