Здавалося б, на яку реальну підтримку виборців на парламентських виборах могла розраховувати Компартія України, яка ніколи не ховалася зі своїми прагненнями повернути нас у минуле “светлое далеко” і яка залишається, по суті, п’ятою колоною у нашій державі?
Здавалося б, на яку реальну підтримку виборців на парламентських виборах могла розраховувати Компартія України, яка ніколи не ховалася зі своїми прагненнями повернути нас у минуле “светлое далеко” і яка залишається, по суті, п’ятою колоною у нашій державі? Що, здавалося б, може єднати сучасних капіталістів-олігархів у нашій країні з політичною силою, яка проголошує і далі комуністичні гасла експропріації майна у багатих начебто на користь бідних, популістськи маніпулюючи лозунгами про соціальну справедливість? Про який реванш комуністів можна говорити в країні, народ якої найбільше постраждав від комуністичних експериментів? Таких питань можна було б сформулювати ще більше, але це аж ніяк не змінить нинішніх наших суспільних реалій, з яких виходить, що комуністична інтоксикація і далі діє та ще й як, коли КПУ на цих парламентських виборах покращила свій результат і, як не парадоксально, лише мажоритарна складова у новій Верховній Раді применшує цей її успіх. Хоча й немає сумніву, що фракція КПУ для провладної більшості залишається тією “золотою карткою”, заради якої її представник може посісти знову керівне крісло у керівництві парламенту.
Так, скептики цілком справедливо закинуть мені, що нинішній успіх КПУ — це, насамперед, результати тієї суспільної несправедливості, яка утвердилася в нашій країні. Ще дехто з них буде жартувати з приводу того, що нинішні “вожді” українських комуністів не лише харчуються з годівниць олігархів та влади, але вже й гідно з ними конкурують своїми статками і буде також мати рацію. І справді, чого тільки варта макаронна монополія лідерів КПУ, і в нашім краї зокрема, яка дозволила її висуванцям змагатися своїми “макаронами” з нашими “гречкосіями” на нинішніх виборах? Але від цього той факт, що, скажімо 8,81% виборців на Хмельниччині проголосували за КПУ, не зникне сам по собі. Так, це загалом і протестне голосування, що є актом виявлення подолянами, насамперед, старших поколінь, відчаю в умовах нинішньої зневаги до їх людської гідності, умов їх життя, які демонструє нинішня влада.
Так, українське постгеноцидне суспільство хронічно хворе на історичне безпам’ятство і, як бачимо, ця хвороба може загострюватися й поставити під загрозу будь-які наші спроби іти цивілізованим шляхом. Зрештою, маємо визнати, що за роки незалежності держава та її інститути практично нічого реально не зробили для декомунізації, десталінізації суспільного організму, і, зрештою, навіть не було використано реально для цієї мети п’ять “помаранчевих років”, коли були помічені на цьому шляху лише спорадичні порухи, а не системна дія. Чекати від нинішньої влади чогось подібного не доводиться та й опозиція не надто квапиться запропонувати щось реальне натомість. Пригадайте, бодай, хто з опозиціонерів на нинішніх виборах, крім свободівців, наголошував на небезпеці комуністичного реваншу?..
Словом, маємо те, що маємо, і слід, мабуть, визнати, що в Україні не створено нині політичних передумов для противаги комуністичній інтоксикації суспільства, яке ще не має реальних обрисів громадянського, що перебуває у нас в ембріональному стані, а масова свідомість і далі заполонена комуністичними міфами.
Нас з вами хіба що вистачає на участь у відзначенні державних дат, у дні яких ніби за протоколом ми згадуємо про жертви політичних репресій, Голодомору тощо. Тому не дивно, що люди із забамбуреною свідомістю, як про це любить висловлюватися відомий антикомуніст, Герой України Левко Лук’яненко, нині мало не святкують свою перемогу. Над ким, шановні товариші, перемогу? Над власним безпам’ятством, над тими безчисельними жертвами комуністичного тоталітарного режиму, серед яких, переконаний, є і ваші рідні? А може, вже пора і вам, бодай, на схилі літ задуматися, яку ціну ви самі, ваш родовід заплатив за усі ці людиноненависницькі ідеї, спробувавши покопатися у життєписі власної родини, якщо у вас не вистачає сміливості мислити загальнонаціональними категоріями? Ці питання адресую, насамперед, тим, хто вчора збирався на прокомуністичні тусовки з нагоди чергової роковини кривавого “жовтня”…