У непрості часи, котрі нині переживає Україна, вкотре опинившись у вимушеній борні за свою мову, культуру та історію, прості обивателі і мудрі мужі, котрі ідентифікують себе справжніми громадянами рідної держави, намагаються шукати виходу зі становища, пропонуючи різні варіанти розвитку подій…
У непрості часи, котрі нині переживає Україна, вкотре опинившись у вимушеній борні за свою мову, культуру та історію, прості обивателі і мудрі мужі, котрі ідентифікують себе справжніми громадянами рідної держави, намагаються шукати виходу зі становища, пропонуючи різні варіанти розвитку подій. А чи не може стати одним із таких рятівних чинників наше душевне, духовне повернення до місцини, котра здавна зветься “колискою нації” і де одвіку буйним цвітом та щедрим врожаєм живе-поживає й нікуди не зникає все істинне і кревне для кожного, хто родом із землі хліборобів — до села? Чи варто зараз переповідати, скількох геніїв народили світу отакі маленькі населені пункти зі своїм розміреним ритмом життя і вкоріненими народними традиціями?
Віддаючи належне митцям красного письменства, котрі народились у селі, а також селянам, які не загрубіли душами від щоденної важкої праці, обласна організація Національної спілки письменників України започаткувала Сільський літературний фестиваль. “Хочеться, щоб наше письменницьке, літературне слово йшло до сільських жителів. Ми часто кажемо, що село потрібно підтримувати матеріально, але потрібно і духовно: культурою, літературою, мистецтвом”, — сказав голова обласної письменницької організації Василь Горбатюк, урочисто відкриваючи фестиваль у селі Самчики Старокостянтинівського району. Невипадково для старту фестивалю було обране саме це місце, адже палацово-парковий ансамбль “Маєток Самчики” є унікальною пам’яткою маєткової культури ХVIII — початку ХІХ століть. Нині державний заповідник — один з осередків вишуканої культури в районі та загалом в області. У ХІХ — на початку ХХ століть алеями парку ходжали видатні на той час вчені, академіки, професори, державні діячі Петербурга, Москви, Києва та Варшави. Отже, рішення поєднати мистецькі традиції минулого з сьогоднішнім поступом, котрий має на меті відтворитися також у дні завтрашньому, цілком гармонійно вплелося і в стигло-серпневий день, котрий подарував для учасників фестивалю півпогожої днини у низці дощових буднів. Когорта літераторів, представники обласного літературного музею, котрі прибули до Самчиків, мали нагоду не лише поспілкуватися один з одним, із шанувальниками літературного слова, а й наснажитися естетично та збагатитися історичними знаннями, оглянувши давні зали палацу і прогулявшись ошатними алеями та стежками унікального парку. Але, власне, ближче до фестивалю…
Третина від складу обласної організації Національної спілки письменників України (всього до лав НСПУ входять 30 поетів, прозаїків, критиків та літературознавців Хмельниччини) прибули на гостини до Самчиків, аби виступити перед глядачами зі своїми творами та розповідями про власні творчі віхи і досягнення. До овальної зали палацу завітали працівники сільської ради, освітяни, школярі та небайдужі до мистецького слова сільські мешканці. Привітала присутніх начальниця районного відділу культури Анжеліка Дмитрашко і зазначила, що цей мальовничий куточок Подільського краю традиційно вже дихає творчою енергетикою, а для району почесно, що саме в садибі “Самчики” зібралися знані літератори і вшанували своєю увагою мешканців села.
Як і годиться, більшість літераторів під час своїх виступів поверталася спогадами до дитинства, у якому неодмінно було село: чи повоєнне, сповнене дитячого болю і такої ж дитячої радості; чи шкільне — з друзями, працею і пізнанням перших істин; чи тепле, як гостини у бабусі та дідуся; чи мимохідь зафіксоване у пам’яті — розмито-нереально-врочисте; чи відтворене вже у власній творчості.
Анатолій Ненцінський процитував вірш Тараса Шевченка про село, а тоді свій:
“Село моє — хати, мов лебеді,
Обсіли Случ неговірку
І осокори з тихим трепетом
Роками дивляться в ріку”.
Знаний поет і прозаїк Микола Мачківський пригадав свій перший вірш, написаний у 18 років. Маючи тепер 81, Микола Антонович перечитує:
“Моє село розцвічене,
Приховане між балками,
Люблю тебе, як дівчину,
Як матінку, ізмалку я”.
А молода поетеса Олена Ткачук, працівниця обласного літературного музею, запросила присутніх завітати до цього музею і прочитала власний вірш про обласну збірню літературних старожитностей. Поетеса, прозаїк Оксана Радушинська приділила частину виступу одвічним оберегам українського народу – ниві та лелекам, а поет Микола Величко зачитав присутнім низку своїх білих віршів. Лідія Ярохно зі Старокостянтинова присвятила триптих “Доля. ХХ століття” мешканцям с. Киселі, котрих авторка називає “своїми” і тематично торкається подій розкуркулення. А ще з її вуст прозвучали рядки пейзажної лірики про ліс:
“Цілує сонце крони величаві
І проліски малі, і первоцвіт.
У всіх тут рівне й суверенне право
На власну долю, власний цвіт і плід”.
Проте звучали на фестивалі не лише ліричні, патріотичні, філософські вірші, а й поезія для дітей від Людмили Савчук. Авторські гуморески прочитав Петро Савчук, викликавши у присутніх коли посмішку, а коли й щирий сміх. Прозаїк Василь Горбатюк зазначив, що тема села, його важка, часом трагічна історія часто виринає у його творах, зокрема в романі “Кручі”, де згадуються реальні населені пункти Хмельницької області й події, зафіксовані в архівних документах. Поетеса та просвітянка Ніна Шмурикова розповіла присутнім про свою співпрацю з майстрами традиційного самчиківського розпису Віктором та Геннадієм Раковськими, котрі художньо оформили своїми роботами одну з її книг для дітей “Чарівна сопілка”, а також прочитала поезію про мову:
“…Вона шукала прихистку завжди
У наших українських, щирих душах,
Від зайд пощади, відала, не жди —
Бо в хаті власній з радістю задушать…”
Справжньою оздобою літературного фестивалю став виступ муніципального фольклорного ансамблю ім. Володимира Ножки. Учасники колективу подарували низку пісень і збагатили поетичні виступи мереживом невмирущої народної пісні. А на завершення літераторів частували пахучою юшкою, приготованою на багатті і щедрим словом подяки від директора Державного історико-культурного заповідника “Самчики” Богдана Пажимського за те, що саме цей історичний куточок Хмельниччини було обрано для започаткування проекту, схожого на котрий немає не лише в області, а й на теренах України. У планах в організаторів зробити Сільський літературний фестиваль щорічним і вже наступного року — всеукраїнським. Ще один задум — кожного наступного разу проводити зібрання в іншому куточку області, адже кожен район має чим похвалитися і що показати представникам красного письменства. Наразі ж можна щиро порадіти, що Хмельниччина нарешті отримала свій перший літературний фестиваль. Символічно, що його зачин відбувся напередодні Дня Незалежності України, бо ж іще Леся Українка навічно залишила твердження про те, що слово — потужна зброя. Дай нам, Боже, використовувати його силу, беручи приклад з невтомних хліборобів-селян: не для руйнації, а для вкорінення.
Оксана Радушинська
Фото Петра Радушинського