До офіційного старту парламентських виборів залишаються лічені дні, хоч не секрет, що передвиборча кампанія у нас кипить, по суті, вже добрих півроку. Це якщо говорити про зовнішні її ознаки: появу різноманітної агітаційної продукції — від велетенських білбордів до маленьких листівок, газет, від виступів потенційних кандидатів у парламентарії на телевізії, радіо до “відвертих” зустрічей з виборцями та багатьох інших форм і методів впливу на своїх потенційних виборців…
До офіційного старту парламентських виборів залишаються лічені дні, хоч не секрет, що передвиборча кампанія у нас кипить, по суті, вже добрих півроку. Це якщо говорити про зовнішні її ознаки: появу різноманітної агітаційної продукції — від велетенських білбордів до маленьких листівок, газет, від виступів потенційних кандидатів у парламентарії на телевізії, радіо до “відвертих” зустрічей з виборцями та багатьох інших форм і методів впливу на своїх потенційних виборців. Один із мерів невеличкого райцентру, обділеного бюджетним та дотаційним фінансуванням, мені якось щиро зізнався, що не проти, аби такі вибори тривали у нас постійно, бо маєтні претенденти на “папаху” нардепа за цей час непогано “латають” інфраструктуру його містечка, надаючи благодійні кошти на будівництво дитячих та спортивних майданчиків, придбання необхідної комунальної техніки тощо. Щоправда, він особисто не має ілюзій щодо природи походження цих коштів, проте вважає, що у такий спосіб вони хоч якось повертаються народу.
Скажете: дивна логіка, але хіба не так мислить місцева влада і комунальники, які “колять” цих “багатеньких буратін” на подібні матеріальні інвестиції в нашому чи інших містах, містечках, селах, клянучись “у вірності” лише цим потенційним кандидатам, часто тримаючи у кишені щодо них відому фігуру з трьох пальців, бо на що не підеш заради громади? Щоправда, ще більш цинічною виглядає позиція їх віртуальних обранців, які нині діляться дещицею того, що нажито ними “непосильними трудами”, як правило, на корупційних схемах, не без підстав сподіваючись, що відіб’ють ці видатки сторицею, потрапивши у парламент. І це лише один з виявів подвійної моралі, яка утверджується подібними виборами.
А як без грошей, вважайте, без відвертого підкупу виборців нині їх вигравати? — скаже досвідчений практик-організатор виборчих перегонів. Тоді як ми з вами, шановні, вилікуємо український парламентаризм? Звичайно ж, хотілося б, аби хоч нині вже наші виборці обирали до Верховної Ради чесних, порядних і професійних політиків, уважно поставилися до власного вибору своїх же депутатів, усвідомили, що парламент — це не “тусовка” олігархів, крупних бізнесменів, благодійників, спонсорів, а насамперед найвищий законодавчий орган держави, де від особистої позиції кожного депутата залежить дуже багато в країні, в якій нам випало провидінням Божим жити й бути громадянами.
Нині, принаймні в мене, з’явилося відчуття того, що нас насправді хочуть “розвести”, насамперед на мажоритарних округах, де вже не один місяць йде “масована атака” команд тих, хто складає і нині у парламенті це благодійницько-спонсорське олігархічне лобі, яке найкраще піддається для тушкування. Хвилює те, що подібна тенденція спостерігається і в середовищі об’єднаної опозиції, де, виявляється, на місці підбору прохідних, харизматичних кандидатів тут з’явилися вже “квотовані” авторитети, хоч мова йшла про якісь праймеризи тощо? Не менше турбує, що подібний підхід обов’язково негативно вдарить по результатах пропорційних виборів за партійними списками, з яких уже нині чути запах парламентських “тушок”. Та не менше турбує і те, що опозиція різних ґатунків йде так званими окремими колонами, негативний результат від участі яких у виборах видно навіть неозброєним соціологічними висновками оком.
Але як би там не було, останнє слово за самими виборцями і сказати його треба буде нам з вами саме у день виборів.