Хоч до офіційного старту парламентських виборів ще вистачає часу, ми з вами відчуваємо на собі наростання передвиборчих пристрастей в усіх усюдах: і поштові скриньки наші перезавантажені вже відповідними агітками, і рябить око від усіляких, нібито нейтральних білбордів, і з телевізора бачимо та чуємо відверту передвиборчу агітацію. Нібито у виборчих штабах ще тривають переговори між потенційними партнерами, визначаються кандидати на мажоритарні округи, але, по суті, всі політичні середовища, які братимуть участь у виборах, вже активно включились у цю боротьбу.
Хоч до офіційного старту парламентських виборів ще вистачає часу, ми з вами відчуваємо на собі наростання передвиборчих пристрастей в усіх усюдах: і поштові скриньки наші перезавантажені вже відповідними агітками, і рябить око від усіляких, нібито нейтральних білбордів, і з телевізора бачимо та чуємо відверту передвиборчу агітацію. Нібито у виборчих штабах ще тривають переговори між потенційними партнерами, визначаються кандидати на мажоритарні округи, але, по суті, всі політичні середовища, які братимуть участь у виборах, вже активно включились у цю боротьбу.
Найперше, не ховається тут зі своїми амбіціями влада, яка буде нині основним гравцем на цих виборах з її керівною і спрямовуючою силою — Партією регіонів, яка за час перебування при владі, що гріха таїти, добряче укріпила, користуючись методом нагайки і пряника, свої позиції навіть у тих краях, де ще вчора мала слабкі позиції, зокрема й на Хмельниччині. Неозброєним, так би мовити, оком видно, з якою наростаючою силою розгортається нині владний адміністративний ресурс, організаторам якого, видно з усього, начхати на прохання-попередження про дотримання демократичних засад на цих виборах, що лунають з-за кордону. Адже добре відома істина про те, що переможців не судять, а ціна перемоги на цих виборах для нашої влади дуже висока, аби оглядатися їй на Євросоюз чи Америку. Зрозуміло, що це прагнення до перемоги владної команди за будь-яку ціну пояснюється нею як необхідність закріпити її нібито реформаторський курс. У свою чергу, наша розрізнена опозиція також шукає шляхи для своєї перемоги, та ці її потуги поки що зводяться до тупцювання на незрозумілих організаційних манівцях, адже задекларованого нею єднання всіх політичних сил, які протистоять нинішній владі, досі не сталося. Скоріш за все, ці її роз’єднані виборчі колони не досягнуть успіху, а спроби висунути єдиних кандидатів на мажоритарних округах нині виглядають також дуже проблематично. Та інформація, що є в мене з цього приводу по нашій області, взагалі приводить до висновку, що опозиційні сили можуть втратити чи не всі одномандатні округи, хоч час для тверезого погляду на ситуацію у їх штабах ще є.
Тож після ейфорії Євро-2012 розпочнеться новий виток загострення цієї передвиборчої лихоманки, у якій, на жаль, переважатимуть популістські, демагогічні гасла та обіцянки, до яких нам не звикати, проте які, що цікаво, знайдуть і свого вдячного слухача серед частини тих виборців, які таки йдуть на виборчі дільниці за будь-якої виборчої погоди. Та чи вдасться зацікавити цими виборами більшість виборців, особливо молодих, доводиться дуже сумніватися, як і виникають сумніви вже нині щодо прозорості та чесності самої процедури підрахунку голосів.
Та як би там не було, а країна зобов’язана пройти випробування цими парламентськими виборами, які, як на мене, попри всю зовнішню апатію нашого суспільства, можуть при певному збігові соціально-політичних факторів закінчитися цілком непередбачуваним не лише для влади сценарієм. Тож куди “бідному виборцю” завтра податися? Це сакраментальне питання ми знову зобов’язані ставити кожен перед собою і бажано якомога частіше і принциповіше, якщо, звичайно, нам не все одно, що відбувається в нашій країні.