Минулого тижня у своїй колонці звернув увагу наших читачів на кричущий факт наступу на українські громадські товариства у Росії з боку офіційного Кремля у зв’язку з ліквідацією там Об’єднання українців України…
Минулого тижня у своїй колонці звернув увагу наших читачів на кричущий факт наступу на українські громадські товариства у Росії з боку офіційного Кремля у зв’язку з ліквідацією там Об’єднання українців України. За злою іронією, якраз у четвер, день виходу нашої газети, вже в українському парламенті розпочалося безпрецедентне протистояння навколо спроб представників провладної більшості протягти через Верховну Раду сумнозвісний законопроект “Про засади державної мовної політики” авторства двох відомих українофобів Вадима Колесниченка та Сергія Ківалова. Взагалі, зізнаюся, що для мене все, що пов’язане з політичною діяльністю цих двох добродіїв, викликає зрозуміле упередження, адже за їх діями завжди ховався антиукраїнський зміст, що власне і підтвердила ця законодавча ініціатива відверто провокаційного характеру. Як тут не погодитися з Іваном Дзюбою, який стверджує з цього приводу: “Влада хворіє на українодефіцит. За цих умов від імені України поспішають виступати її ненависники, що діють в інтересах російського імперіалізму”? Це якраз про таких, як Колесниченко, сказано, тож як не зрозуміти і мотивацію одного з найзнаковіших і найстарших українських письменників, лауреата Шевченківської премії Анатолія Дімарова, який відмовився нещодавно від ордена Ярослава Мудрого, яким його нагородив Президент з нагоди 90-річчя? “До відмови від цієї нагороди я йшов усе життя”, — каже письменник, який своїм життям і творчістю довів, що його завжди боліла душа за свій народ…
А те, що нині відбувається навколо мовного законодавства у парламенті, лише красномовно засвідчує, що в нас знову розпочалися вибори, і представники партії влади знову вирішили запустити у суспільство перевірену вже не один раз анти-українськими політтехнологами провокацію про нібито існуючі у нас проблеми з мовами нацменшин. Розрахунок тут робиться на підбурення до антиукраїнських настроїв, тобто проти націонал-демократичних, державницьких сил з боку досить-таки чисельного серед виборців люмпену та російськомовних громадян.
Сподіваюся, що в президентській Адміністрації, в Громадській гуманітарній раді при Президентові України вистачить глузду, аби зупинити, принаймні у парламенті, це протистояння, адже перед нашою державою нині стоїть багато інших невирішених проблем та викликів. Бо таки не в мовному законодавстві нині представникам партії влади слід шукати наближення до європейських стандартів, хоч і згаданий законопроект є за своєю суттю антиконституційним. Більшість українців нині хвилюють, насамперед, низькі соціальні стандарти в нашій країні, безробіття, низькі пенсії, тотальна корумпованість влади, судової системи, з їх вибірковим судочинством та переслідуванням в країні опозиції з політичних мотивів…
Якщо на Банковій цього не розуміють, то дуже шкода, адже колесниченки і ківалови рубають гілку, на якій сидить нинішня владна команда, до проблем якої якраз і додалися нині нові потуги Кремля та його “партнерів” в Україні у зміні навіть цієї некомфортної для нових його господарів влади в нашій країні. От і розберись тут, кому заважає нині українська мова?..