Розмову про нові тенденції в українській адвокатурі з відомим адвокатом, головою Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Хмельницької області, головою міського об’єднання “Адвокат” Кларою Маргулян ми розпочали з проекту “Історія адвокатури України”, який здійснює Асоціація адвокатів України під її патронатом.
Розмову про нові тенденції в українській адвокатурі з відомим адвокатом, головою Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Хмельницької області, головою міського об’єднання “Адвокат” Кларою Маргулян ми розпочали з проекту “Історія адвокатури України”, який здійснює Асоціація адвокатів України під її патронатом.
— Наскільки знаємо, цей проект уже успішно стартував і в Києві, і у Львові досить цікавими презентаціями. Але чи не закидають вам, Кларо Григорівно, і вашим однодумцям з Асоціації, що, мовляв, нині на часі не стільки подібні проекти, як, скажімо, вдосконалення законодавства про саму адвокатуру? Ваш проект уже оголосив, зокрема, конкурс серед студентів IV-V курсів, аспірантів і здобувачів історичних та юридичних факультетів, науковців вітчизняних вишів на тему: “Адвокатура України. Історія та сучасність”. Наскільки актуальною є подібна робота?
— Вважаю, що дуже актуальною, як і те, що не менш актуальним є нині для нас удосконалення законодавства про адвокатську діяльність. Це, якщо хочете, дві складові єдиного процесу вдосконалення вітчизняної адвокатури, де досить природно переплітається її минуле і сучасне. Науковим керівником згаданого проекту є відомий дослідник історії української адвокатури Ірина Василик, монографію якої, до речі, на тему: “Кость Левицький: від адвоката до прем’єра ЗУНР” було представлено на львівській презентації нашого проекту.
Адже не секрет, що в історії адвокатури України залишається немало невідомих сторінок, а заразом присутні і певні стереотипи у її потрактуванні, які потребують перегляду, нових наукових підходів. Це, якщо хочете, та основа, на якій формується сучасна адвокатура. Йдеться тут, зокрема, і про введення в науковий обіг нового масиву джерел з історії адвокатури України. До речі, лише нещодавно віднайдено було скандинавські саги про Галицько-Волинську державу, які доповнюють наші уявлення про інститут адвокатури того часу, учасники проекту працюють нині з архівами ЗУНР у Відні, архівом УНР у Москві та багатьма іншими першоджерелами, які, не сумніваюсь, доповнять цілісну картину розвитку вітчизняної адвокатури.
— Як, на ваш погляд, виглядає робота над вдосконаленням законодавства, що безпосередньо стосується адвокатської діяльності?
— Нині, так би мовити, у роботі президентський проект закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, в обговоренні та вдосконаленні якого бере участь адвокатське співтовариство. Розробники цього законопроекту враховували сучасні європейські стандарти щодо організації і діяльності адвокатури, висновки так званої Венеціанської комісії, пропозиції провідних вітчизняних науковців та інститутів, зокрема і Спілки та Асоціації адвокатів України.
Слід визнати, що за роки існування адвокатури в незалежній Україні про її реформу влада тільки говорила, а нині владні інституції проявляють політичну волю до серйозного реформування законодавства про адвокатуру. Хоча зрозуміло, що це неможливо здійснити без реформування судово-правової системи в нашій державі загалом.
— Невже, Кларо Григорівно, у випадку зі згаданим законопроектом ми маємо бездоганний документ? Адже відомо, що вже нині серйозну критику експертного середовища викликав нещодавно прийнятий Кримінально-процесуальний кодекс України.
— Як відомо, не робить помилок той, хто нічого не робить. Не буду ідеалізувати новий КПК, але зазначу, що це документ дуже серйозний, який, вочевидь, буде вдосконалюватися, як і згаданий законопроект про адвокатську діяльність.
Ми маємо до нього немало вагомих претензій та зауважень, зокрема, у самій побудові моделі адвокатського самоврядування, що повинно відповідати сучасним європейським стандартам, як і до ряду інших важливих аспектів адвокатської діяльності, які регламентує цей законопроект. Мене особисто дуже турбує соціальний статус вітчизняних адвокатів, який, переконана, повинен бути прирівняний до статусу працівників прокуратури та судових органів, зокрема в пенсійному забезпеченні.
Словом, нині йде досить складний процес формування нового законодавства про адвокатуру, який адвокатські об’єднання та інституції прагнуть здійснювати разом з парламентаріями, експертним середовищем, розробниками цього законопроекту. Сподіваюся, що голос адвокатів тут буде почутий.
— Дуже хочеться, щоб так і сталося, адже адвокат у наш час часто залишається чи не останньою інстанцією, до якої нам доводиться звертатися при захисті своїх громадянських інтересів. Це чи не єдина інституція у судово-правовій системі держави, якій суспільство нині ще довіряє.
— Дякую за добрі слова на адресу адвокатів. Проте зазначу, що це визнання у суспільстві аж ніяк не звільняє нас від роботи над вдосконаленням законодавства про власну діяльність. Хотілося б лише, щоб це також був двосторонній процес: з одного боку, щоб він йшов від адвокатського середовища, а з іншого — від нашої найширшої суспільності.
Розмовляв Богдан ТЕЛЕНЬКО