Яскравою прикметою того, що нинішні урядовці продовжують керуватися у своїй діяльності застарілими методами управління державою, є адресовані чиновникам з боку президента погрози стосовно їх звільнення у разі невиконання урядових завдань. Про реальність цих завдань не йдеться, бо влада, оголосивши себе професійною, не сумнівається у високому рівні ефективності власних рішень. Навіть якщо ці рішення не виконуються і належний аналіз причин їхнього невиконання відсутній. Пошук винних серед тих, хто ці завдання має виконувати, і відсутність відповідальності з боку тих, хто їх формує, — хронічна хвороба всіх поколінь наших державників.
Яскравою прикметою того, що нинішні урядовці продовжують керуватися у своїй діяльності застарілими методами управління державою, є адресовані чиновникам з боку президента погрози стосовно їх звільнення у разі невиконання урядових завдань. Про реальність цих завдань не йдеться, бо влада, оголосивши себе професійною, не сумнівається у високому рівні ефективності власних рішень. Навіть якщо ці рішення не виконуються і належний аналіз причин їхнього невиконання відсутній. Пошук винних серед тих, хто ці завдання має виконувати, і відсутність відповідальності з боку тих, хто їх формує, — хронічна хвороба всіх поколінь наших державників.
Невдоволення президента темпами реалізації так званих соціальних ініціатив, висловлене ним нещодавно на засіданні ради комітету економічних реформ, вилилось в обіцянку отримання кожним керівником, котрий не виконає цих завдань, “рішення йти займатися іншими справами”.
Це не перша і, вочевидь, не остання спроба гаранта у такий спосіб зрушити з місця віз проблем, який заважає нормальному розвитку країни. Та чи можна примусити рухатися завантажену з верхом фуру, якщо замінити колесо чи навіть котрусь із тяглових коняк? Результативніше було б позбавити віз вантажу, який є не лише непотрібним, а й небезпечним…
Тисячі різних заходів, розроблених з метою “сприяння”, “підвищення”, “розв’язання”, “поглиблення”, “прискорення” та інших подібних “ефективних” і “професійних” діянь у різних галузях економічно-соціальної сфери держави, мають конкретних виконавців і терміни виконання.
Коли ж наші керманичі зрозуміють, що винними є не виконавці отих тисяч розроблених заходів, а вони самі — з причини власної нездатності усвідомити необхідність кардинальних змін у системі управління державою? Чому численні радники й експерти, які працюють на уряд і вважаються неабиякими фахівцями, не аналізують і не оприлюднюють причини невиконання багатьох урядових документів, прийнятих протягом останніх років?
Прикладом “ефективних” урядових рішень, які так і не втілились у реальне “покращення”, “просування” і “забезпечення”, може стати Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 рр. “Шляхом європейської інтеграції”, схваленої Указом Президента України від 28 квітня 2004 року. Цей стратегічний документ був прийнятий, як зазначено в указі, “з метою реалізації стратегічних пріоритетів економічного та соціального розвитку України щодо забезпечення сталого економічного зростання, утвердження інноваційної моделі розвитку, соціальної переорієнтації економічної політики, створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі”.
Авторський колектив (35 осіб) на чолі з тодішнім прем’єр-міністром Віктором Януковичем розробив документ (400 сторінок і неменша кількість показників), згідно з яким прогнозувались: інноваційний прорив, глибока модернізація економіки й утвердження України як високотехнологічної держави, зміцнення середнього класу, розвиток малого бізнесу, повна продуктивна зайнятість, зниження індексу споживчих цін, покращення показників у сферах охорони здоров’я, громадського порядку, розширення житлового будівництва і багато інших корисних і благородних заходів.
Чи варто зазначати, що всі ці заходи і показники сьогодні виглядають як насмішка над українцями? Про який інноваційний прорив, глибоку модернізацію та високі технології може йтися, якщо на повноцінний розвиток ключових сфер науки, за визнанням Національної академії наук, державного фінансування не вистачає? Приватні ж інвестори забезпечують фінансування лише десятої частини вартості наукових розвідок.
Щодо реалізації іншого стратегічного завдання, зазначеного у вище- згаданому документі, а саме розвитку малого бізнесу, то доречно процитувати слова заступника голови парламентського комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва Ксенії Ляпіної: “Базова проблема — це глибока корумпованість влади, як наслідок — непрозорість усіх процедур і дуже високі витрати бізнесу, які не можна показати. А також наявність досить високих бар’єрів, які офіційно присутні в законодавстві. Деякі з них потрібні, тому що це традиційні в усьому світі бар’єри та обмеження, а деякі, і велика частина з них, зайві”…
Про те, як виконуються інші стратегічні завдання — стосовно повної продуктивної зайнятості, зниження індексу споживчих цін, розширення житлового будівництва, покращення показників у сферах охорони здоров’я, зниження рівня злочинності і т.д. — відомо всім українцям, і тому коментарі тут зайві.
Хто ж і у який спосіб відповів за таку “реальність” і “дієвість” цієї Стратегії? Ніхто і ніяк. Натомість керівник тієї групи, котра випустила у світ цю розробку-утопію, став президентом країни, а багато чого з того документа, що мало сприяти насамперед виконанню главою держави своєї основної функції — гарантування українцям їхніх конституційних прав, зокрема в соціальній сфері, стало називатися гучним словом “ініціативи”. Чи не стануть ці, так звані ініціативи черговою утопією від керівника групи авторів “епохальної” Стратегії “Шляхом європейської інтеграції”?
Маємо визнати: українській владі протягом усіх років незалежності бракувало далекоглядності, рішучості, відповідальності. Інакше не народжувалися б документи на кшталт згаданої Стратегії і давно були б проведені справжні реформи, які дали б людям відчуття захищеності, стабільності, гідності. Нинішня влада не є винятком.
Тож, може, досить експлуатувати тезу про наш європейський вибір? Вибирай — не вибирай, а ми споконвічно є тією ж Європою.
Незабаром наші аналітики, безсумнівно, дійдуть до такого розуміння суті сьогодення. І дехто з них уже веде мову про те, що нам потрібна не євроінтеграція, а велика робота в середині нашої держави, насамперед, робота з утвердження в Україні правосуддя та розбудови громадянського суспільства. Ось над чим треба працювати, а не займатися популізмом, використовуючи заяложені і, як виявляється, хибні гасла.
Плоди цих примітивних уявлень та сліпого копіювання моделей “успішних” держав ми нині і пожинаємо. Той, хто взявся керувати зведенням державної будівлі і робив це за чужими проектами, привів нас до закономірного в ході такого бездумно-сліпого будівництва результату, а саме: ми маємо сьогодні не державу, а потворного мутанта — олігархічно-корупційного, політично-аморального, безсистемного в своїх діях і безвідповідального перед народом, із сировинно-транзитною економікою та хворим суспільством.
Олігархи безсовісно й нагло перерозподіляють між собою все, що є в країні, лицемірно прикриваючись гаслами про демократію і реформи. Ті ж політичні групи, які називають себе опозицією, наразі не є противагою нинішнім керманичам, бо або не мають стратегії розвитку країни, або представляють інтереси інших бізнесових груп.
Справжня ж опозиція, яка спроможна вивести країну з хаосу безвідповідальності і безсистемності та закласти основи держави нової якості, вийде на арену боротьби за владу лише тоді, коли суспільство усвідомить істину: бізнес не спроможний перетворити населення в народ і побудувати державу, що відповідала б вимогам сучасного часу, і тим паче викликам майбутнього. Він у змозі лише забезпечувати функціонування фізичного організму країни і повинен це робити в жорстких рамках Закону. Закон же має бути розробленим не окремими бізнесово-політичними угрупованнями “під себе”, а тими представниками справжньої еліти суспільства, котрі розуміють суть нинішньої епохи і готові стати біля керма держави.
Лише тоді, коли українці зрозуміють цю істину і проголосують за таких людей, можна буде вести мову про закладення основ сучасної української державності — зразка третього тисячоліття.
Любов Чуб