Ну, хто не мріє поїздити світом? Та, певно, всі, от тільки більшість скаже, що гаманець не дозволяє. Хочу вас розчарувати: брак грошей — не причина ставити хрест на своєму бажанні помандрувати планетою. Навіть маю цьому доказ та свідків — хмельницьке подружжя Ані Думанської та Богдана Місюренка. Останні два роки ця пара подорожує дуже багато та часто. І все без збитків для сімейного бюджету…
Ну, хто не мріє поїздити світом? Та, певно, всі, от тільки більшість скаже, що гаманець не дозволяє. Хочу вас розчарувати: брак грошей — не причина ставити хрест на своєму бажанні помандрувати планетою. Навіть маю цьому доказ та свідків — хмельницьке подружжя Ані Думанської та Богдана Місюренка. Останні два роки ця пара подорожує дуже багато та часто. І все без збитків для сімейного бюджету…
Три роки не віталися, а потім закохалися
Звів хлопця і дівчину Хмельницький національний університет. Богдан навчався на факультеті міжнародних економічних відносин, Аня — міжнародної інформації. Перших три роки студентства знали один одного позаочі. Були однокурсниками, двічі-тричі в тиждень бачилися на лекціях, але навіть не вітались. Амур запустив свою стрілу в хлопця та дівчину зненацька. Любов накрила їх раптово і закохані вирішили не тягнути — почали зустрічатися. Ще через вісім місяців пара одружилася.
Аня і Богдан обоє по гороскопу Раки: день народження святкують з різницею в тиждень. Про себе кажуть: схожі, але не в дрібницях. “Ось ці полярності додають нам балансу: на мій мінус у нього завжди знайдеться свій плюс і навпаки. Я неохоче мию посуд, але полюбляю прасувати. Богдан з точністю до навпаки”, — каже дівчина, усміхаючись.
Ось так і ладнають уже три роки, ділячи все навпіл: радості, клопоти, любов… Останню — не лише одне до одного, але й до мандрів. Щоправда, подорожують вони в дещо екстравагантний спосіб — автостопом. “Підсадив” пару на такий незвичний спосіб знайомства зі світом відомий російський автостопник, президент Академії вільних мандрівок, автор 38 книг Антон Кротов.
Кротов — автостопна муза подружжя
“Наше знайомство з Антоном відбулося два з половиною роки тому, коли він приїжджав у Хмельницький з лекцією. Тоді за п’ять гривень ми купили два його видання: “Практику вільних мандрівок” і “Сто запитань — сто відповідей”. Прочитали їх і вирішили: чому б не спробувати? До того ми подорожували, але традиційно — з квитками та всіма формальностями”, — каже Богдан.
Після штудіювання кротовської літератури пара перейшла до практики. “На вулиці стояв квітень у розпалі. Нас запросили на фестиваль у Сатанів. Але перед від’їздом зранку погода зіпсувалась і ми раптово вирішили змінити курс — на Крим. Вийшли в Лезневому і почали зупиняти автомобілі. Того дня ми спробували і нічне “голосування”, і спання біля дороги, і ще купу всіляких речей, які робити автостопникам небезпечно та протипоказано. Але моря таки дісталися, я навіть скупався, хоч вода була досить холодною. Коли повернулися додому, зрозуміли, що ці пригоди були ніби ковтком свіжого повітря після задухи”, — пригадує Богдан перше рандеву.
Помаленьку подружжя розширювало географію. Спочатку павутинку прокладали українськими автошляхами, потім — російськими: через Мінськ, Москву, Санкт-Петербург, дісталися Мурманська. Це зайняло два тижні.
“В Москві ми вперше потрапили на тусовку справжніх автостопників, але не звичайну, а костюмовану — в мексиканському стилі. На фоні інших вільних мандрівників наш із Богданом досвід навіть досвідом було соромно назвати. Тому через місяць взялися виправляти ситуацію”, — пригадує Аня.
П’ять країн — у 283-ох машинах
З України — в Росію, Грузію, Вір-менію та Туреччину. В гаманці хмельничани мали лише по 20 євро на візи та кілька десятків гривень, із яких ще привезли здачу. Кажуть, що не хотіли ставити якийсь рекорд, просто так вийшло: країни виявилися дуже гостинними та щедрими. За 50 днів мандрівки подорожуючі лише тричі ночували в наметі і то з власної волі. Іноді їх приймали каучсерфери, але найчастіше — звичайні люди, які запрошували на ніч, годували, давали запаси в дорогу та навіть намагалися дарувати гроші.
“Більшість думають, що автостоп — небезпечний. Якщо маєш голову на плечах, уникнути негативу легко. Під час мандрівки ми не потрапляли в халепи, окрім тієї, коли мені пропонували продати Аню (сміється — прим. авт.), — розповідає Богдан. — В країнах, де нестабільна соціально-політична ситуація чи йдуть військові дії, ризики більші. Але уявіть кордон між Курдистаном і Туреччиною: вздовж стоять блок-пости, військові, кулемети, танки снують туди-сюди, а ми собі спокійно “стопимо”. Щоправда, в Стамбулі був один неприємний момент: ми стали свідками теракту. Підірвався пакет із вибухівкою, але постраждалих, на щастя, не було”.
Шлях у тисячі кілометрів у кабінах та кузовах 283-ох різних машин (саме стільки транспортних засобів нашим героям довелося змінити під час останньої відпустки) легким не назвеш. Принаймні, такий відпочинок до снаги точно не кожному, але для Ані та Богдана — якраз те, що треба. Після нього минуло кілька місяців, а їх враження й досі свіжі. З особливою енергетикою вони згадують сонячну Грузію, де на собі перевірили душевність та гостинність цієї нації. Ще хмельничани були заворожені любов’ю грузинів до України, українців і всього, що з ними пов’язано.
Додому з автостопського сафарі пара привезла купу спогадів, географічних карт, переповнений фотоапарат, а також невеличкі подаруночки з різних країн: аджику, лукум, чурчхелу, а ще — кілька рецептів їх смачнючої кухні, записаних з уст тамтешніх господинь. Тепер час від часу частують рідних та гостей цими екзотичними стравами. Зараз, наприклад, вчаться випікати лаваші.
Що потрібно для автостопа?
“Автостоп у нас — не самоціль. Є десятки різних варіантів кочувати світами, але лише так можна пізнати країну, людей, культуру, традиції, побут із середини”, — запевняють хмельницькі мандрівники.
Кажуть, що найлегше і найшвидше “стопити” одному, але це буде трохи нуднувато. Найоптимальніший варіант, як показує досвід, вирушати в дорогу парі: хлопцеві та дівчині. До тривалої мандрівки краще підготуватись. Обов’язково подбати про “дорожні грамоти”: прохання від організації чи установи (завірене печаткою і підписом) до співробітників іноземних музеїв, державних структур, міліції і т.д. з проханням сприяти вам, як члену експедиції в дорозі. Такі папірці діють на багатьох майже безвідмовно.
“Якщо в дорозі будете брудні, від вас тхнутиме, з цигаркою чи пляшкою пива в руці, то можливість зупинити транспорт знижується до нуля, так само, як і ймовірність, що вас хтось запросить у гості. Про те, що хочете під’їхати безкоштовно, водієві краще сказати одразу, — радять наші герої зі свого досвіду. — Щодо спорядження, то останній раз у нас були 50-літрові наплічники, які було зручно тримати на колінах. Два комплекти одягу та взуття, спальник, килимок, легкий намет, фотоапарат, засоби гігієни та мінімальна аптечка. З їжі не брали нічого, окрім фляжки з водою. Всього рюкзак важив не більше восьми кілограмів”.
“Кінець світу зустрінемо в Таїланді…”
Зараз у подружжя Думанської-Місюренка за спиною не так багато — 28 тисяч кілометрів, подоланих автостопом. Але попереду в них наполеонівські плани: 18 азійських країн від Росії до Індонезії. Дорога стане для хлопця та дівчини рідною домівкою на цілий рік. У подорож вирушають у середині травня, а поки що готуються: ладнають документи, багато читають, складають маршрути місць, де хочуть побувати, і т.д. Найпершими порадниками залишаються такі ж любителі автостопу, а ще — Інтернет.
“Ми обоє знаємо англійську на відмінно, але в запасі треба мати набір елементарних слів тамтешніми мовами. Якщо не вивчити, то хоча б мати шпаргалку з кількома найнеобхіднішими фразами. Останнього разу у нас було три чорновики-підказки, тепер — до двох десятків. Найскладніше з китайською: одне слово, сказане з різною інтонацією, матиме різний зміст. Тому на початку доведеться навіть не розмовляти, а лише показувати папірці з ієрогліфами, поки правильно не запам’ятаємо вимову”, — каже Аня.
У Китаї вони хочуть затриматися на два місяці, в Таїланді — зустрінуть анонсований на грудень цього року так званий кінець світу і перезимують. Тут же планують підзаробити трохи грошей, влаштувавшись екскурсоводами для наших туристів. “Якщо не знайдемо місця гідів — не біда. Знання англійської і робочі руки потрібні будь-де”, — переконаний хлопиць.
Ще наші герої хочуть стати першими мандрівниками, які зможуть проїхати всю М’янму автостопом. В цій країні — військовий об’єкт на об’єкті, а іншоземцям взагалі заборонено з’являтися в цих зонах.
“Для туристів сполучення між містами лише повітряне. Але ми згодні витратити більше часу на перевірку, підготовку документів, аби лишень подолати її саме автостопом”, — каже Богдан.
Ольга Цимбалюк
На фото: Аня та Богдан перед палацом Дадіані у Грузії
Фото з архіву подружжя