Наступ широким фронтом на основи цілісності українського народу з метою їхнього зруйнування розпочався давно. Протягом кількох століть піддаються нещадній критиці мова, історія, психологія українців. Нині ж для того, щоб ця критика не здавалась порожньою, її намагаються вбрати в сучасно скроєне обрамлення, змайстроване з висновків соціологів, політологів, істориків антиукраїнського штибу.
Наступ широким фронтом на основи цілісності українського народу з метою їхнього зруйнування розпочався давно. Протягом кількох століть піддаються нещадній критиці мова, історія, психологія українців. Нині ж для того, щоб ця критика не здавалась порожньою, її намагаються вбрати в сучасно скроєне обрамлення, змайстроване з висновків соціологів, політологів, істориків антиукраїнського штибу.
Ще зовсім недавно дехто намагався переконати світ у тому, що української мови взагалі не існує, а Тарас Шевченко й інші класики української літератури користувалися лише “нарєчієм вєлікого могучєго”. Стверджувалося також, що українці ніколи не мали власної історії, що цивілізація до них прийшла з хрещенням Русі, а культуру й просвіту їм великодушно подарували Петербург і Москва.
Як відомо, всі ці намагання “розчинити” величезний європейський народ у культурно-історичній суміші, виготовленій за російсько-імперським рецептом, виявилися невдалими. Більш того, відкрилися язви й нариви самого виробника цієї “мікстури”. Втім, горе-експериментаторів це не зупинило, й “удосконалення” рецепту “розчинника” продовжується. Тактика є простою: не вдається залишити народ без найголовніших його атрибутів — території, мови й історії, спробуємо відібрати в нього ще яку-небудь ознаку його цілісності, наприклад, наявність еліти.
Колись “експерти” більшовизму, знаючи про роль еліти в долі народу, доклали немало зусиль для знищення найкращих його представників. Сьогодні ж намагання залишити народ без еліти з фізичної реальності перенесені в науково-дослідницьку сферу, зокрема в галузі соціології. Тож не даючи оцінки продуктам, які виходять із лабораторій сучасних експертів та аналітиків, спробуємо відповісти на кілька запитань, що виникають у зв’язку з висновками таких “лаборантів” щодо відсутності еліти в Україні. Та передусім розберімося в сутності поняття “еліта”.
Тема української еліти достатньо довго була закритою. І цьому фактові є пояснення: багатовікове перебування України в залежному від інших держав стані. Однак, якщо ця тема не обговорювалась, то це не означає, що не існувало предмета обговорювання — власне еліти. Адже українська еліта, до якої належать найкращі представники не лише українського етносу, а й інших національностей і народностей, які мешкають на нашій землі, існувала завжди.
Чи врахували експерти й аналітики в своєму висновкові про неелітну Україну той факт, що культурні традиції народу цієї країни, які стали кілька тисячоліть тому основою для розвитку культур інших народів, живуть і досі? Чи відомо їм про факти значного внеску українців у світову скарбницю науки? Характеризувати народ (країну) — справа серйозна й відповідальна, яка потребує врахування всіх факторів, що впливають на цю характеристику, глибокого їх аналізу. Поверхневий, звужений погляд на одну з основ цілісності народу може сприйматися не лише як прояв неповаги до всього народу, але й як намагання переконати світову громаду в тому, що його, цього народу, в світі взагалі не існує. До того ж, якщо визначати еліту суспільства лише як групу людей, здатних і готових узяти на себе відповідальність за програму розвитку країни, то слід зазначити, що саме такі групи й знаходилися біля керма державою протягом усього періоду існування незалежної України. Взяла на себе відповідальність за розвиток країни й та група людей, яка нині в своїх руках акумулювала практично всю владу.
Усі ці групи були і є елітою за формою, але не за змістом. Тим більше усі вони дуже далекі від поняття “істинна еліта”. Причина такої невідповідності форми і змісту криється в ключовому слові визначення цього поняття, запропонованого аналітиками, слові “програма”. Якраз самої програми розвитку суспільства — стратегічної, зрозумілої, з визначенням істинних пріоритетних народних цінностей — культурних, духовних, які б стали основою для соціальних та економічних, у нас протягом усіх двадцяти років і не було. Нема її і зараз. Чому? Тому що люди, які мали б бути головними розробниками такої програми, тобто представники культурної і наукової еліти, від участі в формуванні стратегічних пріоритетів фактично відсторонені представниками іншої еліти — політичної. Якщо ж окремих вчених-економістів і запрошують до співробітництва (культурологів оминають, бо політикам, судячи з усього, вони не потрібні), то лише тоді, коли необхідно “обслужити” конкретне політичне замовлення. Ціна таким продуктам невисока (приклад — Стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015 роки “Шляхом європейської інтеграції”, ні один із показників якої не підтвердився реаліями життя).
Чому політичні групи, які перебувають при владі, в своїх потугах створити для країни щось стратегічне стороняться культурологів і науковців, які не визнають кон’юнктури? А тому, що стратегічна програма, базована на культурних і духовних цінностях, передбачає високий рівень відповідальності. У відсутності пріоритетних стратегічних завдань суспільства в сфері культури криється і причина стрімкого поширення тотальної безвідповідальності та вседозволеності на ймення “корупція”, а також інших негативних суспільних явищ.
Безсумнівним фактом є те, що нині у світі панує “золотий телець”, а цінність людини прийнято вимірювати її фінансовою спроможністю. У нашій країні цей факт проявляється особливо гостро (причини відомі і є окремою темою). Тому групи людей, які належать до культурної і наукової еліти, займають другорядні позиції у житті країни.
Таким чином, визначення поняття “еліта”, запропоноване сучасними експертами, не є повністю осмисленим і потребує внесення корективів. Його уточнення допоможе побачити не лише істинну суть цього поняття, а й головну причину всіх суспільних криз. Пропонується таке формулювання: еліта суспільства — це група людей, здатних своєю діяльністю (інтелектуальною, творчою, організаторською) створювати для розвитку суспільства умови, які б відповідали законам буття, та усувати протиріччя, що виникають у процесі цього розвитку. Таке визначення дає можливість побачити, що при владі протягом усіх попередніх двадцяти років перебували групи, далекі від поняття “еліта”. Вони не лише не усунули протиріччя, що існували в пострадянському суспільстві і мали глибоке історичне коріння (питання мови, трактування історичних подій, земельні і майнові проблеми тощо), але й навчилися використовувати ці протиріччя у власних інтересах.
В Україні, де панує “дикий” капіталізм, криза еліти відчувається особливо гостро. Вона проявляється не лише у співвідношеннях груп еліт і у відсутності у них конструктивних взаємозв’язків. У процесі злиття політичної еліти з бізнесом значна частина цієї еліти переродилась у псевдоеліту.
Істинна ж еліта українського народу була, є і буде! Експертам же й аналітикам не зайве нагадати про їхню професійну відповідність і порадити глибше вивчати суспільні проблеми перед тим, як оприлюднювати свої оцінки й висновки.
Любов Чуб