27 березня виповнилося 100 років з дня народження легендарного Олекси Гірника (на фото), який заради честі власного народу пожертвував життям.
27 березня виповнилося 100 років з дня народження легендарного Олекси Гірника (на фото), який заради честі власного народу пожертвував життям.
У ніч на 21 січня 1978 року, напередодні Дня Злуки, Олекса піднявся на Чернечу гору в Каневі. З собою мав дві каністри з бензином і запальничку. Був мороз — 15 градусів, багато снігу. Охорона музею Тараса Шевченка сховалася в теплі, він чотири рази обійшов (залишилися сліди на снігу) навколо могили Кобзаря, спустився до схилу гори, звідкіля видно Дніпро. Розкидав до тисячі заздалегідь виготовлених власноруч листівок. Підійшов до самого краю гори, облив себе бензином, дістав ножа і запальничку. Мить — все тіло спалахнуло факелом. Встиг зробити чотири кроки від схилу і вдарив себе ножем, впав на спину, а вранці його тіло знайшли.
В галузевому архіві СБУ зберігся лист-повідомлення в ЦК КПУ: “Таємно. Ворожі прояви. Черкаська область 21 січня 1978 р. біля 9 години ранку в м. Каневі на території музею-заповідника Т.Г.Шевченка в 15 метрах від спостережного майданчика місцевим мешканцем Мещеряковим Н. І., 1933 року народження, безпартійним, слюсарем комбінату комунальних підприємств міста, знайдено труп чоловіка з відкритою раною живота. Одяг на ньому згорів повністю. Стрілки обпаленого наручного годинника показували 8 годин 28 хвилин. Поруч знаходилися: з синтетичного матеріалу ємність 2,5 літра, пластмасовий балон ємністю 1 літр з незначною кількістю рідини з запахом бензину, ніж, запальничка, господарська валіза і шапка-вушанка”. Це було тіло Олекси Гірника, уродженця села Богородчани Івано-Франківської області, який перед смертю пояснив свій вчинок у листівках: “Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська Держава!”
Олекса Гірник важко йшов до цього кроку — акту самоспалення. Він бачив тотальне нищення українського народу і всього українського. Він бачив і усвідомлював, що здатних тримати оборону залишалося мало, тому “кожний жовнір” мав велику ціну, але він також бачив, що велика кількість тих, хто залишився живим, через страх припинили оборону. Та він бачив, що навіть в цій “масі” — заляканій і обплутаній брехнею, все одно живуть настрої протесту, незгоди і бажання не бути бидлом. Треба було якось збудити ці настрої, зворушити людей. Іншого засобу, ніж як стати “смолоскипом” для свого народу, Олекса Гірник не знайшов. В останньому прощальному листі до своєї дружини він написав: “Я йшов простою дорогою, тернистою. Не блудив, не схибив. Мій протест — то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест — то пережиття, тортури української нації. Мій протест — то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест — то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець”.
Незважаючи на те, що радянська влада зробила все, що змогла, для того, щоб замовчати подвиг Олекси Гірника, щоб оббрехати його героїчний вчинок: розповсюджували чутки, що спалився якийсь п’яничка чи психічно хворий, незважаючи на залякування свідків, правда про героя і його вчинок живе.
У Донецьку, в головному офісі Всеукраїнської громадської організації інвалідів “Чорнобиль-Допомога” 5 листопада 2008 року, через 30 років після загибелі Олекси і в день сорокаріччя самоспалення Василя Макуха, урочисто було відкрито громадський музей “Смолоскип”. Як сказали в своїх відгуках люди, які прийшли на відкриття і як було зазначено у вітальних листах, — це перший і єдиний музей у світі такого змісту. З експозицій музею ми дізнаємося, що спалили себе заради свого народу троє українців. У часи царату в Петропавлівській в’язниці на знак протесту облила себе керосином і спалилася Марія Вітрова. Цей вчинок спричинив багатотисячні демонстрації в Києві, Петербурзі і Москві. Враховуючи, що Марія була “народовольницею”, радянська влада використовувала цей вчинок на свою користь і навіть була названа вулиця в Києві на честь Марії. В 1968 році (про це знав Олекса Гірник) на знак протесту проти введення військ в Чехословаччину і проти русифікації України на Хрещатику спалив себе Василь Макух. Про нього взагалі будь-які свідчення або згадки були знищені. Подвиг Василя повторив чех Ян Палах. Була спроба самоспалення Миколи Береславського, та оскільки він намагався це зробити публічно, то цій спробі завадили, за що він був ув’язнений. Є факт самоспалення бійця УПА, який провів 20 років у криївці на Тернопільщині, а коли його оточили військові та міліція, не здався, а спалив себе живцем. Його ім’я — Юрій Михайловський.
Навряд чи ми колись дізналися б про цих та інших великих достойників нашого народу, якби не подвиг Олекси Гірника. Тіло загиблого оглядав Михайло Іщенко — канівський лікар, який потім усе життя присвятив вивченню життєвого шляху героя і який зібрав багато фактів і матеріалів про Олексу, а згодом їх оприлюднив. Це стало поштовхом для дослідницької роботи ВГОІ “Чорнобиль-Допомога” зі створення музею. Музей працює, дослідницька робота триває, але будівлю музею неодноразово підпалювали в нібито українській державі Україна?! Чому, якщо людина народилась українцем, її треба знищувати, в тому числі й вогнем? Чому можна безпечно говорити українською скрізь і в усіх, за винятком однієї, країнах світу, а в Україні небезпечно? Чому в 2011 році Донецький архієпископ УАПЦ отець Сергій публічно обливає себе бензином, тримає запальничку в руці, каже про свою готовність до акту самоспалення на знак протесту проти знищення української церкви, бо в нього вже не залишилося інших засобів боронитися? Запитань багато. Відповідь, мабуть, одна: Олекса Гірник віддав найдорожче — життя заради свого народу недарма. Свій жертовний вчинок він перетворив на потужну довготривалу зброю опору й освітив шлях українському народу до своєї волі і долі, до своєї хати, де, за словами Т.Шевченка, “своя правда”.
31 березня в читальній залі музею “Смолоскип” відбулося вшанування цього видатного достойника нашого народу. Слава Герою!
Віктор Тупілко, фундатор музею “Смолоскип”, м. Донецьк
На фото з архіву прокуратури: спалене тіло Олекси Гірника