Кожного дня ми вступаємо в боротьбу зі світом, з оточенням і з самим собою. Осмислити цю війну у глобальному масштабі спробував Сергій Пантюк у своєму новому романі “Війна і ми”. Це вже третя прозова книжка (а є ще 11 поетичних збірок!) талановитого письменника, який народився на Хмельниччині у селі Сокілець. Не дивно, що Хмельницький одним із перших прийняв свого земляка з презентацією роману.
Кожного дня ми вступаємо в боротьбу зі світом, з оточенням і з самим собою. Осмислити цю війну у глобальному масштабі спробував Сергій Пантюк у своєму новому романі “Війна і ми”. Це вже третя прозова книжка (а є ще 11 поетичних збірок!) талановитого письменника, який народився на Хмельниччині у селі Сокілець. Не дивно, що Хмельницький одним із перших прийняв свого земляка з презентацією роману.
Познайомитися з книжкою та побачити Сергія Дмитровича до монотеатру “Кут” 27 березня завітала як молодь, так і давні приятелі гостя — колеги по Спілці письменників, товариші зі студентських часів та друзі по перу, зокрема хмельницький письменник Василь Горбатюк, а також творчий наставник Сергія Пантюка відомий хмельницкий поет Микола Мачківський.
“Це не Довженко “Україна в огні”, це трохи інший зріз, — пояснив письменник, перш ніж зачитати реалістичні й без романтично-героїчних прикрас уривки з роману “Війна і ми”. — Про Другу світову тут є згадки у вигляді діточих рефлексій, насправді ж ідеться про інші війни: війну на Кавказі, де гинули українці, та війну в Придністров’ї, де українці відстоювали цілісність державного кордону”. Хоча роман, звичайно, не лише про війну: тут є лінія дитинства зі знаковими для подальшого життя моментами та назвами, які, напевно, впізнають мешканці Хмельниччини і які Сергій Пантюк вводить у твір невипадково, адже саме тут минуло його дитинство; яскраво і чітко проходить лінія війни та, ніби удари серця, пульсує лінія кохання, час від часу виринаючи в густому плетиві тексту.
Сергій Пантюк розповів, що над книжкою працював дуже давно, назбиравши чималий стос матеріалів, і задумував її як глобальний роман про покоління 1990-х років. “Але потім зрозумів, що епопею ніхто не читатиме”, — зізнався він, тому й сконцентрував усе, що хотів сказати, на 168 сторінках. Книжка вийшла у видавництві “Ярославів Вал”, перед тим пройшовши через відомий літературний конкурс “Коронація слова”, чим засвідчила непересічність, яскравість та окремішність Пантюкової прози.
Окрім роману, письменник познайомив гостей і зі свіжою поетичною збірочкою “Соло для дримби”. У ній можна знайти і лірику, і стилізацію під коломийки, і філософські роздуми. Один із верлібрів автор присвятив єврейському поетові, який писав німецькою мовою і походив із українських Чернівців, Паулю Целану. Його поезію Сергій Пантюк неабияк цінує. Зачитавши ще кілька різнопланових поезій, він запропонував перевести зустріч у форму діалогу, що охоче підтримали присутні, і поговорити не лише про презентовані книжки.
Та перш, ніж пролунали перші запитання, прозвучали і перші враження читачів від роману, які встигли ознайомитися з ним. Неабияк сподобався твір Миколі Мачківському, який відзначив непересічну манеру письма, впізнаваний стиль і навіть деяку схожість із Григором Тютюнником.
На запитання із залу про місце поезії і прози в сучасному суспільстві письменник розповів про свої спостереження. “Поезію читає дуже мала кількість людей. Поезія — для еліти, для невеликої кількості населення, а прозу у нас читають більше”, — пояснив він. І така ситуація, за словами Сергія Пантюка, не лише в нашій країні. Саме тому він і обрав прозову форму, аби донести свої думки до більшої кількості людей.
Між іншим варто зауважити, що Сергій Пантюк тривалий час — 15 років! — на громадських засадах працював із творчою молоддю і всіляко її підтримував. А наприкінці листопада минулого року зайняв посаду, де все це входить до його посадових обов’язків, — секретаря Національної спілки письменників України по роботі з молодими авторами. Зараз він створює мапу творчої молоді України — базу даних із інформацією про молодих літераторів, творчі об’єднання, зокрема й бардівські. Як розповів Сергій Пантюк, Хмельниччина на цій мапі зі звучними іменами, цікавою творчістю та непересічними особистостями. “Тут завжди було творче середовище, яке задніх пасти не буде, — відзначив письменник. — Олег Стріхар, Аня Бендюг, Таня Землякова, Гриць Семенчук, Надя Сель, Микола Палига, Лариса Подкоритова… Це ті, кого я знаю, насправді, середовище значно більше”. Він радить звернути увагу на цих авторів зараз, адже деякі з них уже відомі, а про деяких зовсім скоро заговорять. Хоч, може, їхня творчість комусь не зрозуміла чи видається дивною, але Сергій Пантюк стверджує, що література відбиває життя. “Вона лише дещо ідеалізує життя, аби воно видавалося трішечки кращим, ніж насправді”, — підсумував письменник.
Любов Багацька