Комунальне підприємство “Електротранс” має історію, довжиною в чотири десятиліття. Впродовж цих років відбулося не лише становлення підприємства. За ці роки за ним закріпився імідж екологічно найчистішого виду громадського транспорту та надійного соціально орієнтованого перевіз-ника. Наша розмова з директором підприємства, депутатом міської ради Віктором Паламарчуком.
Комунальне підприємство “Електротранс” має історію, довжиною в чотири десятиліття. Впродовж цих років відбулося не лише становлення підприємства. За ці роки за ним закріпився імідж екологічно найчистішого виду громадського транспорту та надійного соціально орієнтованого перевіз-ника. Наша розмова з директором підприємства, депутатом міської ради Віктором Паламарчуком.
— Вікторе Анатолійовичу, чи комфортно нині вам у кріслі господарника?
— Керую підприємством я майже рік. Одразу скажу, що різниця в моїх відчуттях, звичайно, є. У мене не було часу на те, щоб вивчити структуру підприємства, людей, з якими мав працювати, вникнути у процес, а вже потім вибрати стратегію подальшої роботи підприємства. Змушений був одразу у все вникати і приймати рішення, які мали переламати ситуацію. А на той час вона була не зовсім проста: 2,8 млн. гривень боргів, невиплата зарплатні, низька дисципліна…
— Із так званими “традиціями”, що склалися, теж змушені були боротися?
— Так, це стосується дисципліни на виробництві, відповідальності за виконану роботу, а також економії ресурсів. Аби володіти ситуацією повністю, довелося вивчити цінову політику на ринку пального та допоміжних матеріалів. Обов’язково шукаємо економніший варіант, хоча така принциповість не завжди виправдана. Наприклад, купили листи в Ямполі і кілька — російського виробництва. Тепер маємо претензії до вітчизняного виробника.
— Який стиль керівництва ви обрали для себе?
— Він дуже простий: я ніколи не приймаю рішень одноосібно. Збираю всіх керівників підрозділів, аби почути їхню думку, пропозиції. А потім узагальнюю і приймаю рішення.
— Знаючи проблеми, які обсіли підприємство, яку стратегію обрали?
— Для того, аби підприємство повноцінно працювало, треба оновити виробництво, його рухомий парк та серйозно займатись енергозбереженням. У силу об’єктивних причин вирішити все й одразу ми не зможемо, бо потрібні колосальні кошти. Однак програму собі накреслили і включилися в роботу. Запланували на літній період заміну теплопроводу, що зношений на 95%. Утеплимо адміністративні та виробничі приміщення. На сьогодні вже замінено частину старих вікон та дверей. Маємо намір перевести котли з газу на тверде паливо. Можливо, не треба буде купувати нові опалювальні котли, а лише переобладнати наявні — фахове слово мають сказати спеціалісти. Плануємо надалі розширювати свої можливості щодо реставрації запасних частин, оскільки рухомий склад підприємства зношений на 92%. Дещо в цьому напрямку вже робимо.
— А що плануєте робити для оновлення тролейбусного парку?
— Є два шляхи: купувати нові кузови і за 350-400 тисяч гривень їх доукомплектовувати, економлячи при цьому значну суму, або ж купувати по одному-два нових тролейбуси, бо у першому варіанті є безліч мінусів та проблем. Скажімо, часто виходять з ладу компресори до тролейбусів. Після реставрації ніхто не знає скільки вони ще прослужать — тиждень, місяць чи довше. Придбати ж нові компресори в Україні практично не можливо, а вийти на російський ринок заважають тендерні процедури. На сьогодні ми не знайшли підприємство, яке напряму працює з Росією і могло б виконати наші замовлення. Так чи інакше, але в обох випадках мова йде про великі кошти, яких підприємство не має.
— Який фінансовий стан підприємства нині?
— Я прийняв підприємство з боргами 2,8 мільйона гривень. Станом на 1 січня цього року маємо заборгованість 620 тисяч гривень. Нам вдалося зменшити борг на 2,2 мільйона. Але в цьому році вже зросли ціни на дизельне пальне, бензин, запчастини. Тож треба шукати інші шляхи покращення результатів нашої роботи. Адже плануємо підвищити заробітну плату, в першу чергу, водіям та кондукторам. Ці люди працюють у надзвичайно складних умовах.
— Як виконує свої зобов’язання щодо підприємства держава?
— Станом на 1 березня держава заборгувала нам 680 тисяч гривень. Для нас ця сума дуже суттєва. Адже щомісяця ми перераховуємо понад 800 тисяч гривень обов’язкових платежів. Але навіть за такої ситуації боргів не маємо, хоча проблеми залишаються. Найперша — затримка з виплатою зарплати.
— Де ви бачите нові джерела прибутків підприємства?
— Ми надаємо змогу рекламодавцям розміщувати в рухомому транспорті свою рекламу. Закуплено шиномонтажну установку, якої не було на підприємстві. Незабаром плануємо придбати балансувальну установку, аби надавати послуги як приватним власникам різного транспорту, так і юридичним особам. Можемо виконувати замовлення автокраном, екскаваторами, ремонтуємо кузови автобусів інших підприємств, бюджетних організацій, усіх, хто до нас звертається.
— На недавньому конкурсі ви змогли нарешті виграти кілька вигідних маршрутів. Як вам це вдалося?
— Не хотілось би говорити про те, що приватники у нашому місті давно отримали перевагу. І переламати ситуацію на користь комунального підприємства дуже непросто. Тож те, що ми отримали кілька маршрутів, які дадуть нам можливість заробити,— мізер порівняно з нашими сподіваннями й економічними напрацюваннями. Ми дуже розраховуємо, що нові автобусні маршрути, які ми виграли на конкурсі, все ж дадуть змогу покращити фінансовий стан підприємства, принаймні погасити борг у 3,5 млн. гривень від автобусних перевезень. Вважаю, що всі транспортні перевізники нашого міста повинні працювати в однакових умовах: платити в державу відрахування, порівну ділити вигідні та збиткові маршрути, обслуговуючи також і пільгові категорії населення. Але, на жаль, ситуація залишається нерівнозначною, як і раніше. Приватники працюють тільки на власне збагачення, а КП “Електротранс” повністю бере на себе перевезення пільговиків, втрачає конкурентоздатність і можливість заробляти, аби не просити допомоги у місцевому бюджеті.
— Чи достатньо власних автобусів на підприємстві, які працюватимуть на цих нових маршрутах?
— Крім 30 автобусів КП “Електротранс”, будемо орендувати ще 42 одиниці транспорту й отримувати кошти за надання медичних послуг, за технічний огляд машин, стоянку (передбачено умовами конкурсу), а також прибирання зупинок.
— Яка сума власних надходжень?
— Кожного місяця ми заробляємо приблизно 1,3 мільйона гривень. Власне цих коштів нам не вистачає навіть на заробітну плату, сума якої з перерахунками становить 2 мільйони гривень. Якби субвенції надходили вчасно, а вони весь час затримуються, ситуація була б іншою. Отож ми змушені звертатися за допомогою до міської влади. Дякуючи міському голові, який дуже вболіває за все, що відбувається в нашому місті, ми справляємось з проблемами. Але завдання перед собою ставимо амбіційніші — вийти на інший рівень роботи та інші показники.
— Які ваші, Вікторе Анатолійовичу, найсокровенніші бажання?
— Дуже хочу, щоб наш колектив був сім’єю, в якій усі члени працюють результативно, однаково вболівають за все, що відбувається на підприємстві, можуть чесно висловитись і без образ сприймати зауваження. Я думаю, що так ми зможемо багато зробити для підприємства, міста і його людей. Головне, що ми бачимо резерви і постараємося їх використати.
Вікторія СТАНДРІЙЧУК