Хмельничанин Юрій Головко — автомеханік-універсал від Бога. Такий собі справжній автомобільний лікар Айболить, який рятує машини з минулого. Покинуті, забуті, поїдені часом та іржею експонати в його золотих руках перетворюються на блискучі ретро-красені, поява яких на дорозі викликає заздрість навіть у власників дорогих іномарок.
Хмельничанин Юрій Головко — автомеханік-універсал від Бога. Такий собі справжній автомобільний лікар Айболить, який рятує машини з минулого. Покинуті, забуті, поїдені часом та іржею експонати в його золотих руках перетворюються на блискучі ретро-красені, поява яких на дорозі викликає заздрість навіть у власників дорогих іномарок.
Гараж: другий дім та єдиний виставковий зал
На автомобілі-первістку Юрій Головко не зупинився. З’явилися друга, третя, четверта старенькі тарадайки, які потребували невідкладної допомоги майстра. Непомітно для самого себе він все більше часу почав проводити в гаражі, який тепер для нього став другою домівкою. Робота завжди рятувала його від поганого настрою. Хобі стало спасінням і тоді, коли передчасно пішла з життя кохана дружина. Зізнається, що підтримка рідних та безкінечне копирсання в автозапчастинах, мазуті допомогли пережити цей гіркий період у житті.
Гараж нашого героя — місце унікальне. Він радше нагадує невеличкий виставковий зал, у якому зібрана сила-силенна цікавих дрібниць. Звісно, що головна принада — це красені-легковики. Їх тут лише шість, решту, через тісноту, власник мусив роздати на зберігання по гаражах друзів. Але на транспортних засобах раритети не закінчуються: старовинні дзеркала, глиняні горщики, ступи, всілякі підручні засоби для ткацтва, багато предметів побуту радянської епохи, як-от, швейна машинка, магнітола… Всі ці речі зараз можна знайти хіба що на сільських горищах, і то не в усіх.
“Розширити парк — не проблема. Є такі рідкісні екземпляри, які повернути до життя аж руки сверблять. Але головна біда — це брак місця, — каже Юрій Кирилович. — Я мрію про появу в Хмельницькому невеличкого ретро-салону. Тоді б місцеві колекціонери могли показати городянам та гостям обласного центру свої ексклюзивні експонати. Але поки що вони припадають пилом у гаражах — подалі від людського ока”.
Але навіть у гаражі Юрій Головко умудряється приймати відвідувачів. Найчастіші гості тут — друзі та рідні майстра, учні поруч розташованої НВК №2, а також мешканці мікрорайону Дубове, які залюбки приходять позирити та пофотографуватися з ретро-шедеврами.
З іржавої тарадайки — у стильне ретро
У колекції пана Головка зібрані автомобілі переважно заводу ГАЗ, найстарший з яких випущений у 1950 році. Всі вони потрапляли до рук механіка в безнадійному стані, тому роботу починав з нуля. Зараз не віриться, що ці стильні автівки з вишуканими вигинами, ідеальною кольоровою гамою, зі смаком оздобленим салоном раніше були купою металобрухту.
“Перш ніж почати роботу з новою машиною, я два-три тижні придивляюся до неї, прив’язуюся душею. За цей час визначаюся з усіма дрібницями, починаючи від кольору зовні та всередині, — ділиться секретами механік. — Ремонт — справа тривала, багато мені допомагають товариші. А ще — діти, які підтримують не лише морально, але й грішми, бо це дуже затратна справа”.
У скільки обійшлося друге народження хоча б однієї машини Юрій Кирилович нам не зізнався. Каже, що 70% роботи виконує своїми руками, тому підрахувати важко. Але чим старший автомобіль, тим більше коштів у нього потрібно вкласти. Вся його пенсія, а також зарплата (Юрій Кирилович працює ще й головою гаражного масиву) йдуть на улюблене заняття.
Солідні гроші потрібні й для того, щоб доглядати за парком. Двічі в рік усі машини проходять обов’язкову обкатку. Юрій Кирилович впевнений: “Такі автомобілі призначені не для їзди на роботу, а для душі. Тому не треба перестаратися: щороку на спідометрі має додаватися максимум дві сотні кілометрів”.
Зараз майстер уже кілька місяців трудиться над “ГАЗ-21”. Стареньку “Волгу”, привезену з сусідньої Вінницької області, переробляє в білий кабріолет із відкидним верхом. У майбутньому Юрій Кирилович мріє взятися за військову техніку та повернути з минулого залізних коней, на яких наші дідусі та прадідусі воювати в Другу світову. А також відреставрувати три машини-інвалідки, якими нагороджували ветеранів-інвалідів Великої Вітчизняної.
“Автомобілі мені як діти…”
Точну вартість своєї колекції Юрій Головко не знає. Каже, що вона коливається від 300 до 350 тисяч доларів. Пропозиції приходять регулярно, але продавати жодну з машин він не збирається. Каже: “Вони ж мені як діти!”.
Часом його запрошують на виставки в різні куточки країни, але, щоб перегнати кілька машин в інше місто, потрібні не лише чималі фінансові, але й людські ресурси.
“Зазвичай на виставках показують, оцінюють та продають. У мене ж зовсім інший інтерес. Підростають четверо внуків: троє дівчаток та хлопчик. Я вже бачу, кому з них який автомобіль дістанеться”, — усміхаючись, каже чоловік.
Побачити колекцію Юрія Головка в будь-який день можна у нього в гаражі, де він залюбки приймає відвідувачів. Найближчий виїзд його автівок-ретро в місто відбудеться у День Перемоги — 9 травня.
Ольга Цимбалюк
На фото: автомобілі, відреставровані Юрієм Головком, в урочистій кавалькаді до Дня міста, 2011 рік; Юрій Кирилович за роботою у власному гаражі
Фото Дмитра Свідерського