Торік у вересні виповнилося 40 років відтоді, як у Хмельницькому з’явився обласний центр фізичного виховання учнівської молоді (ОЦФВУМ), раніше ДЮСШ №3. Про те, як починалась та розвивалася історія ювілярки, пригадує її перший директор, відмінник народної освіти Віктор Барбалюк. Він не лише більше десяти років керував цим спортивним закладом, але й був його засновником. Від закладення першої цеглини до фарбування останнього метра підлоги — все це відбувалося не лише під пильним оком Віктора Денисовича, але й за його безпосередньої участі.
Торік у вересні виповнилося 40 років відтоді, як у Хмельницькому з’явився обласний центр фізичного виховання учнівської молоді (ОЦФВУМ), раніше ДЮСШ №3. Про те, як починалась та розвивалася історія ювілярки, пригадує її перший директор, відмінник народної освіти Віктор Барбалюк. Він не лише більше десяти років керував цим спортивним закладом, але й був його засновником. Від закладення першої цеглини до фарбування останнього метра підлоги — все це відбувалося не лише під пильним оком Віктора Денисовича, але й за його безпосередньої участі.
Не спортивна школа, а баннопральний комбінат
Замовником будівництва школи став міський відділ комунального господарства. За документами новобудова пройшла не як спортивний центр, а “банно-пральний комбінат”. “Діяти під прикриттям мусили через вказівку влади, яка давала добро лише на спорудження об’єктів першої соціальної необхідності: житлових будинків, лікарень, шкіл… Спортивні споруди в цей список не входили. Будівництво почалося у 1968 році. Посаду старшого виконроба довірили мені, хоча на той час я працював директором нововідкритої ДЮСШ №1. Вона, до речі, також планувалася як “добудова класних кімнат” до школи №14 на вул. Щорса. Насправді з’явився спорткомплекс із залом 36х18 м, а також волейбольні, баскетбольні та гандбольні майданчики, тенісний корт, — пригадує Віктор Денисович. — За включення майбутньої ДЮСШ №3 в план будівництва на нарадах у облвиконкомі мені довелося боротися два роки. Її єдиним та головним конкурентом був плавальний басейн із підігрівом на вул. Примакова на річці Південний Буг. Планувалося, що відкриті 50-метрові водні доріжки глибиною шість метрів стануть навчальною базою для підготовки водолазів. На мій бік став тодішній очільник міста. Він гарантував відселити 16 сімей з будинків, які потрапили під забудову спорткомплексу на вул. Жданова, 41 (тепер вул. Пилипчука). Тому рішення було на нашу користь”.
Три етапи будівництва
Втілення проекту в життя відбувалося в три етапи. Після першого виросли два спортивні зали (42х18, 18х6 м) та басейн (25х14 м). “Серед використаних будівельних матеріалів було шість вагонів цементу, чотири — лісоматеріалів, 86 тонн металу, який по кілька тонн випрошували в підприємств міста. Ще важче було отримати 18-метрові залізобетонні балки для перекриття, оскільки вони в першу чергу йшли на так звані оборонні об’єкти, зокрема на завод “Катіон”. І лише після втручання обкому їх час від часу виділяли на басейн. Щоб прокласти газопровід від вул. Водопровідної школярам довелося прокопати траншею довжиною 600 метрів!” — згадує будівельні перипетії Віктор Барбалюк.
Новосілля відділень легкої атлетики, спортивної гімнастики, плавання та вільної боротьби відсвяткували у вересні 1971 року. 11 тренерів та 543 учні: ось таким був дебютний навчальний рік у ДЮСШ №3. Протягом нього вдалося підготувати два кандидати в майстри спорту, десять першорозрядників. Ще через рік у школі з’являються вже два майстри спорту.
Своїми силами колектив школи продовжує дбати про розширення навчально-тренувальної бази. У 1974 році з’являються малий басейн (12,5х4 м), актовий зал, зал загальної фізичної підготовки, кабінети директора та завуча.
“Спортивна споруда вражала своїми гігантськими розмірами, але умови для навчально-тренувального процесу були ще далекі від ідеальних. Тому я подав ідею звести поруч чотириповерхове адміністративне приміщення, в якому на той час мали розміститися спецкласи з плавання, вільної боротьби та легкої атлетики для дітей середньої школи №16. А також спорудити окремі зали для легкоатлетів та спортивних гімнастів. У них спортсмени перебиралися у січні 1983 року. До речі, в цьому ж році ДЮСШ №3 була перейменована в обласну дитячо-юнацьку спортивну школу. Ще через десятиліття заклад отримав свою теперішню назву, — веде далі Віктор Денисович. — Ось так кожен вид спорту — легка атлетика, спортивна гімнастика та вільна боротьба отримали спеціалізовані зали з сучасним на той час інвентарем. Плавці займалися в двох басейнах. Лише гімнастам бракувало місця для занять хореографією. Тому я знову пропоную розширити школу: окрім танцювального класу, планую ще й ігровий зал із трибунами для глядачів на 450 місць, а також реконструкцію котельні. Доводжу до ладу всі потрібні документи, але втілити задумане в життя так і не вдається. У червні 1982 року мене призначили заступником міського голови, тому з’являються важливіші справи. За десять років на цій посаді мені доводиться контролювати будівництво восьми шкіл, дитячої поліклініки та лікарні, Палацу творчості дітей та юнацтва, кінотеатру “Проскурів” та іншого (це не рахуючи будівництва трьох спортивних шкіл — прим. авт.)”.
Увесь час, скільки тривало будівництво ДЮСШ №3, до нього активно долучалися тренери, школярі, працівники добровільних спортивних товариств, спорткомітетів та інші городяни. Державний комітет УРСР у справах будівництва оцінив і вклад Віктора Барбалюка у появу спортшколи. Як учасник республіканського конкурсу на кращі житлові та цивільні споруди, збудовані в 1978 році, він отримав грамоту. У ній зазначалося: “За сприяння підвищення якості будівництва будинку дитячої спортивної школи №3”, бо саме за його ескізами проектний інститут проектував план добудов.
Трохи про першопрохідців
Спортивна база міста покращувалась, а разом із нею прогресували й наші атлети. На той час вони вже показували високі результати: входили в склад збірних команд України, Радянського Союзу, виборювали перші та призові місця як у особистих, так і в командних заліках. Спорткомітет запрошував молодих тренерів із Львівського та Київського інститутів фізичної культури і спорту, яких обов’язково забезпечували житлом.
Спортивна гімнастика. Значний вклад у підготовку юних гімнастів на той час вклав запрошений тренер Василь Корсун, який за короткий час підняв цей вид спорту до республіканського рівня. Першим майстром спорту школи стає представниця саме цього відділення — Жанна Красножон, яка сьогодні працює вчителем фізкультури в ЗОШ №6. У 70-ті роки минулого століття вона прославила Хмельницький на весь світ, виконавши на змаганнях сальто поперек гімнастичної колоди. Також на той час успішно виступали Олена Арнаутова, Ірина Назарова, Жанна Козуліна, Валентина Гоцалюк, Андрій Гродський та інші.
Легка атлетика. Більше півстоліття старшим тренером з легкої атлетики в ОЦФВУМі працював Олексій Гольдюк, який виплекав не одне покоління атлетів. Його вихованець — Анатолій Новіков приніс школі перший серйозний спортивний успіх, ставши чемпіоном України і бронзовим призером всесоюзної спартакіади школярів у 1971 році. Сьогодні Анатолій Євгенович — заслужений тренер, наставник національної збірної України. У 1973 році легкоатлетична команда школи виборює першість на республіканських змаганнях серед дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Тоді ж Михайло Фельштин стає призером чемпіонату Міністерства освіти УРСР. У 1976 році Ольга Гнатюк перемагає на чемпіонаті УРСР у стрибках у довжину, посідає третє місце на чемпіонаті Радянського Союзу.
Вільна боротьба. Звання першого майстра спорту з вільної боротьби належить Федору Чикалеву, який згодом став капітаном першого рангу підводного атомного човна в Росії, працював у Міністерстві оборони Росії, сьогодні на заслуженому відпочинку.
Значних успіхів борці вільного стилю досягли з того часу, як тут почали працювати тепер заслужені тренери Петро Брайко, Микола Кутей, Володимир Стаднік, випускники ДЮСШ Микола Тарадай, Юрій Дячок, Сергій Басістий та інші. До речі, Сергій Басістий перший почав тренувати дівчаток. У нього починали заняття такі відомі борчині, як Ірина Мерлені, Тетяна Комарніцька, Людмила Головченко та інші.
Плавання. До появи басейну в 60-х роках минулого століття плавці займалися на річці Південний Буг під керівництвом ентузіаста Анатолія Агошкова. Саме він вважається фундатором цього виду спорту в нашому місті. Його справу продовжили Володимир Гончарук та Євген Мельников. У 1970 році на роботу була запрошена випускниця Львівського державного інституту фізичної культури і спорту Віра Коваленко, яка останні роки працює завучем ОЦФВУМу.
Через десять років після введення басейну в дію плавання стає на один рівень із іншими видами спорту в школі. Серед тодішніх кращих учнів: Олег Томенко — призер багатьох республіканських і всесоюзних змагань, Андрій Басов — бронзовий призер всесоюзних змагань серед спортивних шкіл, Вадим Яровий, Володимир Коробін — неодноразові чемпіони Міністерства освіти УРСР та інші.
Як центр живе тепер
Зараз тут працюють шість відділень: окрім вищезгаданих чотирьох, у 2000 році з’явилася ще секція боксу, а у 2002 — кікбоксингу. Всього в школі виховуються майже півтори тисячі дітей, з якими займаються 54 тренери.
Шестеро вихованців школи представляли державу на Олімпійських іграх. Серед них троє борців вільного стилю — Ірина Мерлені, Андрій Стаднік та Людмила Головченко, двоє легкоатлетів — Віта Паламар та Руслан Глівінський, а також колишня спортивна гімнастка, тепер фристайлістка Ольга Полюх.
Загалом, за цих чотири десятиліття в стінах центру 13 спортсменів стали майстрами спорту міжнародного класу, 98 отримали майстерські посвідчення, а 10 тренерів стати заслуженими.
Сьогодні на дошці пошани школи висять фотографії кількох десятків перспективних спорсменів. Серед них легкоатлети Марина Бех, Дмитро Островський, боксери Владислав Вєтошкін, Світлана Тертична, борці Павло Олійник, Гліб Кутей, Ганна Урода, гімнасти Дарина Матвєєва, Олександр Фещук, кікбоксер Олександр Верхогляд, плавці Ольга Гречух, Христина Коваль. Всі ці хлопці та дівчата — члени та резерв національних збірних команд різних вікових груп. Ще вони — частина історії цього навчального закладу, яка пишеться їх досягненнями та вчинками.
Підготувала Ольга Цимбалюк
На фото: здача третього корпусу ДЮСШ №3 з виходом на вулицю Шевченка, грудень 1982 року; тренери і спортсмени саджають берези, кількість яких дорівнює кількості континентів, квітень 1982 року; Віктор Барбалюк; Ірина Мерлені — поки єдина олімпійська чемпіонка серед вихованців центру
Фото з архіву Віктора Барбалюка