Сучасне життя дало змогу жінці обирати пріоритети. В однієї це — робота, кар’єра, фінансова незалежність, в іншої — сім’я, діти, чоловік, але у більшості українських жінок — це мікс обов’язків: виробничих, сімейних, материнських… Яка вона — сучасна жінка? Якою її хочуть бачити чоловіки? І якою вона прагне бути сама? Що їй до вподоби, а з чим вона категорично не може змиритися? Ось на ці та інші запитання спробувала відповісти Наталя РОМАНОВСЬКА, головний лікар міської поліклініки №2, депутат міської ради двох скликань.
Сучасне життя дало змогу жінці обирати пріоритети. В однієї це — робота, кар’єра, фінансова незалежність, в іншої — сім’я, діти, чоловік, але у більшості українських жінок — це мікс обов’язків: виробничих, сімейних, материнських… Яка вона — сучасна жінка? Якою її хочуть бачити чоловіки? І якою вона прагне бути сама? Що їй до вподоби, а з чим вона категорично не може змиритися? Ось на ці та інші запитання спробувала відповісти Наталя РОМАНОВСЬКА, головний лікар міської поліклініки №2, депутат міської ради двох скликань.
— Наталю Іванівно, чи легко в наш час бути жінкою-керівником?
— Час, у якому ми живемо, дуже непростий. Всім не легко, але жінці, у якої на плечах безліч обов’язків і генетично велика відповідальність за все, — встократ важче. Особливо жінці-керівнику, бо вона в чоловічому середовищі. Нас мало і ми змушені весь час доводити, що не гірше за чоловіків виконуємо професійні обов’язки, керуємо колективом. Думаю, що якби всі чоловіки старалися в роботі так, як ми, жінки, держава пішла б далеко вперед.
— Невже є чоловіча заздрість до жінок-професіоналів?
— Я б назвала це проявом неприязні. Чоловіки чомусь не сприймають красивих і водночас розумних жінок. Вони згодні бачити ці якості у двох різних особистостях… Але я на це не зважаю, бо в мене в житті завжди була і є мета: стати лікарем, хорошим фахівцем, керівником…
— Чи підтримує вас чоловік?
— Так, завжди. І я його теж. Ми обоє лікарі: я — терапевт, він — анестезіолог. Я навчалась на два курси раніше. Тобто, те, що я вже пройшла, він тільки осягав. Отож могла дещо підказати, порадити. Коли ми прийшли на роботу і я взялася організовувати роботу сімейної амбулаторії, то це було теж спільне наше дітище, хоч мій чоловік Віктор працював в іншому медичному закладі. Ми обговорювали проблеми, шукали найоптимальніші шляхи вирішення. Віктор підтримував мене у бажанні стати депутатом міської ради, вести громадську роботу, можливо, у збиток сімейному часу. Я також стараюсь підтримувати чоловіка.
— Хто у вашій сім’ї головний?
— У нас немає головних. Просто в мене ще є обов’язки головного лікаря поліклініки. А взагалі, жінки деякою мірою самі винні, що завантажують себе обов’язками. Я теж на себе беру багато. Так виходить.
— Це важко чи, навпаки, легко, коли двоє людей постійно спілкуються на одну тему?
— Це добре, хоча й не зовсім легко. Вдома ми справді часто обговорюємо робочі моменти, але у відпустці домовляємося не говорити про роботу.
— І син обрав професію медика?
— Так, він буде стоматологом.
— Яки ви розслабляєтесь після трудового дня?
— Дивлюсь фільми, читаю книги, переглядаю інформацію в Інтернеті. Звісно, треба ходити в фітнес-клуби, спортивні зали… Не вистачає ні часу, ні сил. Але зарядку я роблю регулярно. Здоров’я треба підтримувати.
— Справжнє щастя має багато складників?
— Для щастя потрібні любов, повага і підтримка. Ні в якому разі не треба намагатися переробити когось під себе. Будь-яке насилля викликає тільки спротив. Якщо є якісь незручні моменти, треба їх обійти і, звичайно, розуміти одне одного.
— Чи вистачить того, аби любили лише нас, як ви думаєте?
— Думаю, що ні. Серце мусить комусь належати, комусь віддавати свою любов.
— Якою у вашому розумінні має бути сучасна успішна жінка?
— Вона має бути, насамперед, духовно багатою, здоровою і матеріально забезпеченою. На жаль, професія лікаря не приносить матеріальний достаток. Праця лікаря в нашій країні не оплачується належним чином, а тому він почувається приниженим. Я не заздрю жінкам-бізнесменам, а поважаю за те, що зуміли досягти в своїй справі успіхів. Але ж не всі мають бути бізнесменами. Кожна людина повинна реалізувати себе в обраній професії. Про це все мала б подбати держава.
— Наталю Іванівно, чи є у вас відчуття свята у день 8 Березня?
— Я люблю це свято, люблю спостерігати цього дня за жінками: вони всі аж світяться від передчуття щастя. Обличчя усміхнені, гарний макіяж, зачіска. Кудись зникають вічна заклопотаність і невдоволення. Цього дня жінки по-особливому гарні. А чоловіки прагнуть зробити нам приємність. 98% жінок, я впевнена, отримають привітання, подарунки, почують гарні слова. Словом, це свято суцільного щастя.
— Ви любите подарунки?
— Звичайно, люблю. Це не обов’язково щось дороге, але те, що може створити мені гарний настрій.
— Подарунки мають бути потрібні?
— Так, але це не набори каструль або ж сковорідки… Це може бути косметика, книги, путівка. Щоправда, останнім часом це практично нереально.
— Ви святкуєте 8 Березня сімейно?
— Ми обов’язково йдемо і вітаємо своїх мам. Сідаємо з ними за родинний стіл. Найближчі та найдорожчі мені люди — чоловік і син теж вітають мене. Буває, збираємось сім’ями з друзями. Колись це було частіше, веселіше, тепер, на жаль, рідше. Але все одно, я знаю, що всі жінки чекають цього свята. Нехай же воно виправдає надії кожної!
— Дякую за розмову. З наступаючим святом.
Вікторія СТАНДРІЙЧУК