Їх коханню вже тридцять п’ять років. У них чудова сім’я, трійко дорослих дітей. Ольга за фахом — вчитель-філолог, а Іван — колишній кадровий військовий. За гороскопом обоє Близнюки. Вміють вловлювати тонкі настрої одне одного, розуміючи з півслова та півпогляду. Їм досі цікаво бути разом, спілкуватись, обмінюватись думками, вирішувати будь-які побутові справи. У них гармонійний сімейний союз. Вони щирі, відкриті для оточуючих, доброзичливі. А ще дуже творчі особистості.
Їх коханню вже тридцять п’ять років. У них чудова сім’я, трійко дорослих дітей. Ольга за фахом — вчитель-філолог, а Іван — колишній кадровий військовий. За гороскопом обоє Близнюки. Вміють вловлювати тонкі настрої одне одного, розуміючи з півслова та півпогляду. Їм досі цікаво бути разом, спілкуватись, обмінюватись думками, вирішувати будь-які побутові справи. У них гармонійний сімейний союз. Вони щирі, відкриті для оточуючих, доброзичливі. А ще дуже творчі особистості.
Зустріч, що поклала початок їхнім дружнім стосункам, які переросли згодом у сильні почуття, відбулася 2 січня 1976 року. В Будинок офіцерів на новорічні святкування прийшли три подруги, одна з них — дев’ятикласниця Оля Ковальчук. Курсант-першокурсник, це був Іван Вальков, запросив її спочатку на танець, а потім пішов проводжати засніженими вулицями додому…
Як тільки випадала можливість, вони розмовляли по телефону або ж зустрічались. А згодом у Кам’янець-Подільський, де навчалася дівчина, стали надходити листи від закоханого лейтенанта-артилериста. У першу ж свою відпустку хлопець освідчився і запропонував руку і серце. А вона, другокурсниця педінституту, не роздумуючи, дала згоду й одразу після зимової сесії попрямувала за чоловіком до місця його служби. Їх чекав Казахстан, місто Аягуз, де народився син Максим. А згодом — Уч-Арал, куди вона з десятиденним сином у сильний мороз 12 годин добиралася в кабіні “Уралу” до нового місця проживання. Але запитайте сьогодні у сімейства, які спогади залишились у них про ті перші спільні роки? Впевнена, що обоє скажуть: “Найкращі!”. Там їх кохання пройшло випробування труднощами, народилася повноцінна сім’я, а ще залишились друзі, з якими вони до сьогодні підтримують найтісніші зв’язки…
Час ішов. Ріс син, Оля перевелася на навчання в Семипалатинськ і тепер їздила на сесії за 700 кілометрів. Коли хлопчик пішов у дитсадок, молода мама змогла працювати в місцевій школі. Нове місце служби роз’єднало їх тисячею кілометрів і тривалий час вони грілися лише теплими листами, підтримуючи в розлуці одне одного. Івана перевели служити в обмежений контингент військ у Німеччині, а Оля залишилась в Уч-Аралі, аби закінчити навчання й отримати диплом. Тільки через довгих сім місяців вони виїхали з сином до чоловіка. В двадцять три у них народився другий син, якого назвали Антоном. У 12-метровому помешканні, незважаючи на тісноту, загальну кухню й інші незручності, на які вони, до речі, не жалілись, панували любов і злагода. Згодом мама знову працювала в школі, спочатку на заміні, а потім — на всі 25 годин плюс класне керівництво. А ще зошити, педради, методоб’єднання… І няню довелося найняти, і у першокласника Максима з’явилися дорослі обов’язки. Але ні відповідальна татова служба, ні заклопотані вчительські мамині будні не перешкоджали сім’ї влаштовувати веселий відпочинок та різні творчі забави. Досить часто до спільних розваг долучалися всі мешканці їх триповерхового будинку…
На довгих 17 років спільною домівкою для Валькових стала Білорусь. В Осиповичах у них народилася донечка Настя. Тільки через 25 років вони повернулися до рідного Хмельницького.
Моя коротка розповідь про родину Валькових була б неповною, якби я не сказала, що старший син Максим має дві вищі музичні освіти, живе й працює нині в Санкт-Петербурзі. Антон теж закінчив Київську консерваторію, аспірант, а наймолодша Настя — студентка Кам’янець-Подільсько-го національного університету ім. І.Огієнка. А старші Валькови працюють у Палаці творчості дітей та юнацтва. Маємо з ними майже щоденний тісний зв’язок, бо члени гуртка юних журналістів, якими опікуються Ольга Володимирівна та Іван Іванович, беруть участь у творенні майже кожного номера нашого “Проскурова”. Ми разом відслідковуємо творче зростання дітей, радіємо їх численним успіхам у різноманітних конкурсах, потім за те, що на все життя, як і ми, своєю професією обирають журналістику. Можна лише по-доброму позаздрити цим маленьким талантам, якими опікуються сьогодні такі достойні наставники. Але про це колись ще буде час сказати. А напередодні жіночого свята мені найбільше хотілося дізнатися, які кити тримають цю дружну і світлу родину, як вдалося їм заманити щастя у власне життя і поселити його в себе назавжди.
Наша коротенька про це розмова з Ольгою ВАЛЬКОВОЮ.
— Ольго Володимирівно, чи таким уявлялося вам щастя?
— Чесно кажучи, не знаю. Але іншого мені не треба.
— А якби довелося визначати складники жіночого щастя?
— Думаю, що для кожної жінки — це тепле домашнє вогнище, діти і самореалізація.
— На ваш жіночий погляд, хто в сім’ї має бути на першому місці: чоловік, діти чи дружина?
— П’єдесталів у нас немає, але всі на першому місці.
— Які маєте вимоги до чоловіків?
— Ціную чесність та порядність в усьому, доброту і мудрість.
— Кажуть, що чоловік та дружина, проживши певну кількість років разом, стають дуже схожими одне на одного.
— Однозначно з цим погоджуюсь. Ми обоє легкі на підйом. Кожен — генератор ідей і виконавець одночасно. Інколи ловимо себе на тому, що нам одночасно приходять у голову однакові думки.
— Чи вважаєте ви, що жінка має бути фінансово незалежною?
— Для мене мало бути мамою й дружиною. Я боюсь стати нецікавою навіть сама собі. Тож потенціал треба завжди реалізовувати. Виходить, що кожен мій крок вперед — не тільки вищий рівень фінансової незалежності, а й самодостатності.
— Чого вам не вистачає?
— Спілкування з дітьми. Але нічого не поробиш — вони вже дорослі. Це — життя.
— Ви — щаслива жінка?
— Так, я — щаслива. В моєму житті було безліч щасливих митей: кохання, заміжжя, народження дітей, їх успіхи, різні приємності у моїх рідних, друзів, знайомих. Але у мене відчуття, що наш найщасливіший день ще попереду…
Вікторія СТАНДРІЙЧУК
На фото: пані Ольга з донькою Анастасією