Сергій Трояновський, голова товариства російської культури “Русь”:
— Два роки діяльності Віктора Януковича викликають суперечливі думки й оцінки. Бачимо, наприклад, намагання впровадити вкрай важливі реформи, є реальні кроки щодо цього, але їхній результат, як правило, не той, на який сподівалися люди. Чи то ці кроки недолугі у виконанні, чи за своїм змістом взагалі? Як приклад, соціальна сфера: пенсійна реформа, система охорони здоров’я. З острахом чекаємо реформування ЖКГ, соціального захисту. Схвалення загалом викликає боротьба з корупцією, розкраданням державного майна, але чомусь це фокусується на політичних опонентах, а про “своїх” покараних широкого розголосу немає. Хвилює глухий кут, в якому опинилася Україна сьогодні: до Євросоюзу не дотягнулися, а з Росією чимдалі б’ємо горщики. Головне, не зрозуміло яким курсом рухається держава і чи рухається взагалі. Враження, що влада діє ситуативно, не маючи чіткої стратегії в політиці: слів, декларацій багато, а реальних конкретних результатів обмаль.
Геннадій Савосін, перший секретар обкому Соціалістичної партії України:
— Щодо цього у нас прийнято давати оцінку за п’ятибальною системою. Опозиція, наприклад, оцінює діяльність Януковича на “два”, його прихильники — на “чотири” чи навіть “п’ять”. Але чи можна оцінювати її у такий спосіб? Найкраще оцінює народ: з погляду на своє життя і самопочуття. А на них позначаються і ціни на все, які невпинно зростають, і вартість води, тепла, енергоносіїв. Житлово-комунальні тарифи насправді ростуть, хоча нас запевняли, що до кінця року ніякого збільшення не буде. Колись ми критикували Ющенка за його програму “Не словом, а ділом”, а що маємо нині: немає ні правдивого слова, ні реального діла. Складається враження, що нинішній Президент не є самостійною політичною фігурою, а ним керує якесь обмежене коло, навіть не з числа членів Партії регіонів.
Гаптульмунір Садиков, голова ради міської організації ветеранів України:
— Поки що жодного позитиву в діяльності Президента не бачу, як і абсолютна більшість з 67 тисяч пенсіонерів нашого міста. Не додають оптимізму ні зовнішня політика нинішньої влади, ні внутрішня. Продовжуємо сподіватися на кредити МВФ, хоча змушені гасити попередні позики, які стали надмірними для бюджету країни. Обіцянок чуємо багато, але реальних зрушень немає ні в промисловості, ні в сільському господарстві. Ціни ростуть, рівень життя знижується, з пенсіями ладу немає. Найболючіше доводиться людям старшого покоління: ліки, ремонт житла, одяг стали недосяжними, не бачать вони і якихось перспектив для себе. Не краще живеться і молоді: з роботою проблеми, базари відходять у минуле, на навчання і житло потрібні немалі гроші. Не дивно, що молодь прагне виїхати за межі України, влаштувати своє життя за кордоном.