Зізнаюся, нелегко виокремити серед тих важливих подій, які відбулися в Україні останнім часом, якусь одну, котра б за суспільною значимістю переважила інші, хіба що за винятком усього того, що відбувається нині в Українській православній церкві. Але тут я готовий дослухатися до звернення деяких її ієрархів на адресу журналістів, аби ми не квапилися зі своїми висновками. Проте всі ці події…
Зізнаюся, нелегко виокремити серед тих важливих подій, які відбулися в Україні останнім часом, якусь одну, котра б за суспільною значимістю переважила інші, хіба що за винятком усього того, що відбувається нині в Українській православній церкві. Але тут я готовий дослухатися до звернення деяких її ієрархів на адресу журналістів, аби ми не квапилися зі своїми висновками. Проте всі ці події з проведенням “забороненого” засідання Священного Синоду, спробами відомих діячів церкви принизити статус Предстоятеля УПЦ Митрополита Володимира, та ще й напередодні Великого посту, у тиждень всезагального прощення, поставили перед усіма тими нашими громадянами, яким небайдужа доля українського православ’я, багато запитань, відповіді на які рано чи пізно суспільство почує. Тож і я, грішний, дослухаюся до цього звернення в надії, що якраз у дні Великого посту усі ці спокуси будуть в УПЦ подолані…
А от у вирі політичних подій, звичайно ж, наголос ставимо на аналізі дворічної діяльності Президента Віктора Януковича та його команди, що аж ніяк не викликає оптимізму. Як своєрідний штрих до цих оцінок, понеділковий вирок Юрію Луценку, якому дали чотири роки ув’язнення всупереч будь-якій логіці судочинства, бо навіть у команді нинішнього Президента знайшлися люди, як-от міністр МНС Віктор Балога, який публічно “не побоявся” дати критичну оцінку цьому вироку, хоча таку його “окрему думку” можна вважати й останнім “прощай” перед ймовірною відставкою, яка, здається, вже не за горами. Проти репресивного лома немає прийому — цим жартівливим прислів’ям можна охарактеризувати ситуацію з ув’язненням Юлії Тимошенко, а тепер вже і з Юрієм Луценком, бо нині на Банковій не квапляться прислухатися до критичних голосів з цього приводу ні з Євросоюзу, ні з Вашингтона, ні з Москви, яка, щоправда, вже стишила свою риторику щодо процесу над тією ж Юлією Тимошенко. Та не сумніваймося, що невдовзі, одразу після президентських виборів у Росії, у результаті яких ніхто не сумнівається, звідти розпочнеться на Україну новий інформаційно-політичний контрнаступ, який нинішній нашій владі буде непросто витримати. Здається, її нині вистачило ще на відмову від синхронного голосування з Держдумою РФ щодо зони вільної торгівлі в СНД та відповіді на посягання з Москви на нашу газотранспортну систему, в чому, зрозуміло, переплелися, найперше, економічні інтереси наших олігархічних кланів, які мимоволі тут виступають у ролі захисників національних інтересів. У гуманітарній сфері, внутрішній політиці, як бачимо, все простіше, тут ніхто ні з ким таки не збирається церемонитися, хоча днями зацікавив факт щодо діяльності однієї з наших місцевих райдержадміністрацій. Там було вирішено спорядити інформаційний десант з журналістів та фахівців аж на Одещину, щоб збирати критичну інформацію про тамтешніх псевдоінвесторів-авантюристів, які дурять нині наших селян нічим непідкріпленими обіцянками, аби переманити їх земельні паї до себе. Симптом неприємний, якщо врахувати, що невдовзі очікуємо на селі під час так званого завершення земельної реформи?..
І ще одне враження. Був днями на одній із конференцій опозиційної партії, а коли вона закінчилася, то її місце у цьому приміщенні буквально заполонили хмельничани, які далі вірять у байки чергової шахрайської фінансової піраміди, яку уособлює відомий російський аферист. Тож як тут виокремити серед цих подій те головне, що насправді нас з вами хвилює?..