Це вже друга мистецька подія за останній час у музеї Григорія Сковороди. Щойно тут завершувала свою роботу виставка “Подільська зима”, як директор музею — відомий, так, так, український колекціонер, Олександр Чернов разом з…
Це вже друга мистецька подія за останній час у музеї Григорія Сковороди. Щойно тут завершувала свою роботу виставка “Подільська зима”, як директор музею — відомий, так, так, український колекціонер, Олександр Чернов разом з головою Товариства сковородинців нашого краю, ректором Хмельницького інституту соціальних технологій університету “Україна” Михайлом Чайковським вирішили потішити поціновувачів вітчизняної культури новим виставковим проектом. Власне експозиції з обох цих виставок скомпоновані з приватних колекцій Олександра Чернова, який не перестає дивувати своїми культурологічними зацікавленнями. Адже не так давно у нашому місті, потім в Одесі, Луцьку, Рівному виставлялася його експозиція “Подільська хатня ікона”, яка викликала там справжній фурор. Пригадується, якою унікальною подією стала його виставка ікон з власної колекції, розгорнута у міській раді. А нині ось новий проект — експозиція на тему: “Весна. Подільська мадонна”.
Зізнаюся, мені пощастило бути серед тих щасливців, які так би мовити, приймали цю виставку у музеї Сковороди за кілька днів до її офіційного відкриття. Досить лише сказати, що останній штрих у її оцінці давав народний художник України Микола Мазур, який дуже прискіпливо разом з нами ще і ще раз переглядав чи не кожен з-понад ста експонатів майбутньої виставки, яка, не сумніваємося, зацікавить справжніх любителів живопису, ужиткового мистецтва. А детальніше про цей новий мистецький проект ми говорили власне з його ініціатором Олександром Черновим.
— Отже, пане Олександре, ви знову підготували мистецьку “бомбу” для нашого міста, присвятивши цю виставку жінкам, весні. Як виношувалася ця ідея, зрештою, як вдалося у своїй колекції зібрати таке розмаїття артефактів, зокрема живопису, які складають основу експозиції?
— Щодо тематики цієї експозиції, то, мабуть, її можна охарактеризувати і так, як ви її бачите. Та хотілося б, щоб кожен, хто відвідає виставку, відчував її по-своєму. Звичайно, це наш подарунок разом з Товариством ім. Григорія Сковороди нашим жінкам, які є уособленням весни, краси. Але хіба ці картини, писані пензлем відомих і безіменних художників, не стануть для вас своєрідним духовним містком між поколіннями людей, які жили на нашій землі? Тому я й гублюся з потрактуванням концепції виставки, хоч знаю напевне, що йдеться тут про цілий пласт духовної культури, який зав’язаний, найперше, на наше Поділля, хоча ви тут побачите роботи й артефакти, які могли творитися деінде.
— Які експонати ви самі виділили б?
— Це вже окрема тема розмови і, мабуть, далеко не газетного формату. Хоча, як на мене, тут є справжні шедеври, зрозуміло, не з огляду на їх матеріальну цінність. Адже йдеться, як ви розумієте, про духовні цінності, а не про їх матеріальну вартість в звичному для багатьох грошовому еквіваленті. Ось, наприклад, полотно відомої художниці Ольги Орлинської. Це портрет “Українка”, який виставлявся в Третьяковській галереї у Москві ще у 1954 році під час відомих заходів з нагоди 300-ліття Переяславської угоди. Його я купив колись в Одесі, до речі, там же буквально за безцінь придбав серію листівок із зображенням українських дівчат. А подивіться на роботи подільських художників Якова Очеретянка, його портрети дружини та доньки в національних строях. Або ж дві акварелі чернівецького художника Давида Копельмена, на одній з яких зображена жінка-буковинка у змішаному стилі цього художника, який починав до війни як футурист. А полотна Костянтина Гусєва, який писав у Кам’янці, хіба не диво його картини дівчат і жінок, уся гама кольорів, які характерні для письма цього самобутнього художника? Або ж “Піонерка” Зінаїди Віктаржевської, яку я вважаю своєрідною мистецькою фрондою соцреалізму у живописі, бо ж, крім галстука, у цієї дівчини ніщо не нагадує про її ідейне замовлення… Особливо дорогі мені роботи на склі унікального художника, кам’янчанина шведського походження Олександра Грена, якого нині тільки відкривають по-справжньому, хоча, скажімо, для експертів з Петербурга це вже культовий художник. А погляньте на ікону святої Параскевії пензля відомого художника, іконописця і священика Миколи Антохія, який належить до умовної групи українських художників зі статусом “діпі”, тобто тих, хто пройшов через табори переміщених осіб союзників після війни. Знову ж таки є у нашій експозиції деякі роботи феноменального буковинського митця Опанаса Шевчуковича, яким я особисто захоплююся. Серед робіт невідомих авторів виділив би портрет “Матір” та картину з умовною назвою “Демонічна жінка”: перша — проникливий портрет старшої жінки-українки, писаний рукою майстра, а другий — зразок живописного авангарду кінця 1920-х. Словом, на нашій виставці кожен знайде щось для себе, для душі…
— І все ж, пане Олександре, розкажіть про ще один свій сюрприз цієї експозиції, який зустріне її перших відвідувачів у заштореному вигляді.
— Звичайно ж, це інтрига, яка буде збережена до дня відкриття виставки, 1 березня. Йдеться про ще невідреставроване полотно пензля невідомого художника (на фото), на якому зображена дівчина в національному вбранні, в якому проглядаються, вочевидь, подільські особливості. Цей портрет, як можна здогадатися за деякими особливостями його стилю, писав професійний художник, якому не чуже іконописання. Його ми назвали “Подільська мадонна”. Сподіваюся, що невдовзі нам вдасться відреставрувати цю картину, хоча у своєму нинішньому вигляді вона не може не вражати і не захоплювати. Микола Мазур дав цьому полотну високу оцінку і назвав її “Нареченою” і ця назва також є прийнятною, бо ж “Подільська мадонна” — то більше збірний образ самої теми цієї виставки.
— Кого хочете бачити на відвідинах виставки? І загалом чого чекати від музею Григорія Сковороди далі?
— Усіх, кого цікавлять справжні культурні цінності нашого краю, нашого народу, адже тут представлені жіночі типажі нібито з різних епох і їх об’єднує тема жіночої краси, одухотвореності, таємниці у найрізноманітніших проявах. Сподіваюся, хмельничани, яких все це хвилює, завітають до музею Григорія Сковороди за адресою: вул. Проскурівська, 58/1, який, не сумнівайтеся, ще не раз здивує подібними відкриттями. Адже його фундатори завжди прагнуть, аби тут повсякчас могли збиратися люди, для яких тема поглиблення культурної аури нашого міста не була чужою.
— Дякуємо за розмову і за те, що підготували місту такий вишуканий подарунок у перший день весни.
Розмовляв Б.ДЕМКІВ
Фото Дмитра СВІДЕРСЬКОГО