В Україні майже 43 мільйони гектарів земель сільськогосподарського призначення залишаються поза легальними ринковими відносинами у “тіньовому секторі”, про що свідчать і дані Державного земельного кадастру. Яким за таких обставин бачиться майбутнє земельної реформи в країні? Про це розмова з народним депутатом України Олегом Лукашуком.
В Україні майже 43 мільйони гектарів земель сільськогосподарського призначення залишаються поза легальними ринковими відносинами у “тіньовому секторі”, про що свідчать і дані Державного земельного кадастру. Яким за таких обставин бачиться майбутнє земельної реформи в країні? Про це розмова з народним депутатом України Олегом Лукашуком.
— Олеже Григоровичу, в березні 2011 року в українському парламенті відбулися слухання на тему: “Земля в майбутньому України: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин і практика його реалізації”. Головним об’єктом цього обговорення став запропонований на розгляд парламенту законопроект про ринок землі, а також про відміну мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Тема викликала гарячу дискусію. Які, на вашу думку, будуть наслідки для селян і власників землі, якщо земля в Україні буде продаватися?
— Слід підкреслити, що мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення діє в Україні з 2002 року. Він був, як відомо, продовжений Верховною Радою 19 січня 2010 року — до 1 січня 2012-го, а тепер ще на рік.Та подивимося на закони, які наприймала Верховна Рада різних скликань із земельної тематики. Це 37 законів і 86 змін до законодавчих актів, у тому числі до Земельного кодексу — 48, до Закону “Про оренду землі” — 22, 64 постанови Верховної Ради, 178 указів Президента України, 84 постанови Кабміну і 758 відомчих актів. Ось такі реалії тут на сьогодні.
Якщо говорити про неминучість запровадження ринку землі, варто сказати про ймовірні позитивні наслідки прийняття такого рішення. Це дасть змогу землевласнику вибрати один із трьох напрямів: виробництво на власній землі сільськогосподарської продукції з її подальшою реалізацією, передача землі в орендне користування іншому сільськогосподарському товаровиробнику за орендну плату і продаж або застава землі як джерело грошових надходжень. Сьогодні, нагадаю, у приватній власності селян перебувають 84% ріллі та садів і трохи більше третини природних кормових угідь.
Очевидно, треба враховувати і статистику, яка свідчить, що річний обсяг операцій з купівлі-продажу фермерських земель становить майже 1% всього земельного фонду. Ця статистика дає можливість подивитися, яка ж реальна ціна на землю на тому чи іншому етапі. Тобто ми повинні говорити, що має підвищитися капіталізація землі.
Чому на цьому варто акцентувати увагу? Бо ми всі знаємо, що сьогодні кадастрова грошова оцінка 1 гектара сільськогосподарських угідь — в ме-жах 12 тисяч гривень. Якщо все це порахувати, то виходить, що ми можемо отримати 500 мільярдів гривень. Враховуючи, що в нас річний державний бюджет становить 40 мільярдів, на перший погляд, сума астрономічна. Однак якщо порахувати і подумати на перспективу, то це ніщо. І, очевидно, треба цю обставину також враховувати.
— Зазначте про можливі загрози і виклики, про які попереджають вчені. Думаю, треба враховувати ту обставину, що на планеті загалом зростає дефіцит землі, а вчені й інші фахівці стверджують, що на межі XX і XXI століть з’явилися нові форми колонізації країн шляхом начебто цивілізованого глобального перерозподілу землі. Як це здійснюється?
— Наведу такі цифри: щороку багаті країни витрачають від 20 до 30 мільярдів доларів на купівлю землі у країнах, що розвиваються. До таких країн відносять Україну, Молдову, Росію, окрім інших, які вже традиційно належать до цього списку.
Ми цю обставину маємо також враховувати, зважаючи на негативи, які несе так звана колонізація, а саме: використання робочої сили і спеціалістів, які не проживають на тій місцевості, де працюють; експортна орієнтація виробництва; техногенне перевантаження; експлуатація природної родючості, тобто на проблеми, які є дуже гострими для України.
Друга проблема у цьому ряду — землекористування, яке повинне регулюватися відповідним законом.
Оскільки ці проблеми не були враховані в тих законопроектах, які пропонувалися, вони були відхилені Верховною Радою. Думаю, це було правильне рішення, потрібен новий закон, який враховуватиме все, про що ми вже говорили і ще будемо говорити, і, зокрема, про проблеми людей, які живуть і безпосередньо працюють на землі. Тож для того, щоб мораторій було знято, повинні вступити в силу закон про державний земельний кадастр, завдання якого — легалізувати інформацію про земельні ділянки, та закон про ринок земель, що має визначити особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.
Наявний стан кадастру та особливості виконання кожного із цих законопроектів — тема окремої розмови. Але коли Президент у посланні до Верховної Ради заявив, що “мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення гальмує розвиток вітчизняного сільського господарства” й “заходи щодо запровадження регульованого ринку земель сільськогосподарського призначення слід розпочинати першочергово та невідкладно”, стає зрозумілим, що “процес пішов”. І нині 43 мільйони гектарів українських земель залишаються ласим шматком на “тіньовому” ринку землі. Однак, враховуючи значну кількість “сірих” схем відчуження землі, “тіньовий” ринковий обіг сільськогосподарської землі триває й під час дії мораторію.
Такий характер земельних операцій не тільки гальмує інвестування у землю та АПК загалом, а й призводить до подальшої деградації села. На “тіньовому” ринку селяни позбавлені можливості самостійно вести господарство, змушені або дешево продавати паї, або здавати їх в оренду за плату, яка значно менша за ринкову.
Але не скрізь орендодавець отримує гроші. Оскільки закон дозволяє сплачувати ренту не тільки грошима (стаття 22 Закону “Про оренду землі”), станом на 1 січня 2011 року майже половина виплат залежно від регіону (від 20% у Миколаївській області до 98% — в Івано-Франківській, від 40% у Хмельницькій області) відбувається у натуральній формі, тобто вирощеною продукцією чи послугами. Якщо ж додати, що більшість селян працюють на тих самих підприємствах, які орендують у них ділянки, то картина сучасного українського кріпацтва буде повною.
Видно, така ситуація цілком влаштовує тих, хто має з неї зиск. А серед них не тільки найбільші орендарі та “тіньові” власники значної кількості сільськогосподарської землі, але й їхнє лобі в органах державної влади та місцевого самоврядування, а також чиновники, які мають можливість у корупційний спосіб вирішувати земельні питання.
— Чи є ризики, на ваш погляд, у тому, що більшість українських земель скуплять іноземці?
— На мою думку, для розвитку українського сільського господарства не обов’язково дозволяти продаж землі іноземцям. Адже у багатьох країнах світу землю просто винаймають. Втім в Україні така схема діє нині неефективно. Контракти на оренду землі в Україні не укладаються на термін довший, ніж п’ять років, орендарі не достатньо захищені законом. Це зупиняє інвесторів, які хотіли б вкладати гроші на перспективу. Більше того, в Україні дуже багато дрібних власників, кожен селянин має десь чотири гектари землі. Щоб забезпечити стабільний розвиток сільського господарства і не допускати захоплення земель, в Україні потрібно побороти корупцію і забезпечити незалежність судів, а також створити асоціації дрібних власників, які б відстоювали їхні права.
— Не менш актуальні питання заявленого урядом пріоритетного розвитку агропромислового комплексу та будівництва. Але що стоїть за тими пріоритетами? Невже піднімати агропромисловий комплекс збираються завдяки приватизації та введенню в товарообіг сільськогосподарських земель?
— Мабуть, замало нам ще корупції та спекуляцій? Земля-товар буде продаватися-купуватися стільки разів, скільки знадобиться хазяям. А за всі ті оборудки розплачуватимуться люди.
Вважаю, економічною основою аграрного виробництва беззастережно повинна стати повноцінна, гарантована й підконтрольна оренда землі, яка закрила б назавжди питання її приватизації. Вважаю, що торгівля українською землею не припустима! Нагадаю слова Тараса Шевченка: “Землю і душу не продають”.
— Який ваш прогноз ситуації на селі після зняття мораторію на продаж землі, якщо законодавча база не врахує усі загрози, про які ви кажете?
— Це, мабуть, одне з найскладніших питань при скасуванні мораторію. Вже нині існують схеми штучного заниження вартості земель. Такий розвиток подій може призвести до здорожчання сільськогосподарської продукції та зростання інфляції. На мою думку, мінімізувати цей ризик можна буде, внісши зміни до Декрету Кабінету міністрів “Про державне мито”. Наприклад, якщо ви купили земельну ділянку цього року і хочете її перепродати, то повинні будете сплатити усі 100 відсотків нормативної грошової оцінки. І тоді бажання займатися спекуляцією землі відпаде, вважають у Держземагентстві. В Україні можливий так званий “американський” сценарій розвитку ринку земель, коли фінансові установи (зокрема, комерційні банки) заволодіють значними площами, як наслідок переходу земель, переданих підприємствами-виробниками, у заставу для отримання кредитів. Це, у свою чергу, може спричинити її нецільове використання. Але, на мою думку, цей ризик значно перебільшений, отже — і малоймовірний у сучасній Україні. Насамперед тому, що тримати в пасиві сотні гектарів, сплачуючи земельний податок, є справою вельми безперспективною з точки зору отримання прибутку.
І головна проблема — “розселянення” аграрного виробництва. Наведу статистичні дані, як у нас розвиваються негативні процеси руйнування сільської поселенської мережі. На сьогодні приблизно 14% сіл в Україні малолюдні. Як там забезпечити соціальну сферу, інфраструктуру тощо? Зокрема, останнім часом загострилися проблеми, пов’язані із закриттям шкіл.
Саме ці виклики мають бути в центрі нашої уваги. І, очевидно, треба виходити з того, що ми не можемо зупинити загальні тенденції в Україні щодо реалізації земельної реформи, але мусимо і зобов’язані зробити все для того, щоб вона була реалізована, виходячи з національних інтересів нашої держави.
Розмовляв В.Сівач