Незабаром відзначатиме свій ювілей — 25-ліття з дня створення міська спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) — одне з найчисленніших і найактивніших у суспільному житті міста громадське об’єднання. Про те, чим живуть сьогодні воїни-афганці, які плани будують на майбутнє, наша розмова з головою спілки Юрієм Випірайленком.
Незабаром відзначатиме свій ювілей — 25-ліття з дня створення міська спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) — одне з найчисленніших і найактивніших у суспільному житті міста громадське об’єднання. Про те, чим живуть сьогодні воїни-афганці, які плани будують на майбутнє, наша розмова з головою спілки Юрієм Випірайленком.
— Юрію Олександровичу, чим на сьогодні є ваша спілка, як частка афганського руху, що у ньому змінилося за роки існування?
— Головною метою діяльності об’єднання воїнів-інтернаціоналістів у тодішньому ще СРСР було сприяння у забезпеченні захисту їх соціальних прав, в наданні оздоровчої, медичної, психологічної, моральної та матеріальної підтримки, адаптації у суспільстві. З тих часів багато що змінилося в житті колишнього Союзу, сталися великі зміни, зокрема й в Україні: політичні, економічні, соціальні. Зрозуміло, що вони не оминули і нас, відтак змінились і акценти в діяльності нашої спілки. На перший план тепер вийшли питання допомоги тим, хто найбільше її потребує, насамперед інвалідам афганської війни. Крім забезпечення житлом, це необхідність у юридичній, консультативній, інформаційній допомозі, медичному обслуговуванні, реабілітації. Більшості учасників тієї війни нині 45-55 років, усі вони вже якось адаптувалися в житті та суспільстві, отож потреби їхні дещо інші. Сьогодні основний акцент робиться на захисті соціальних прав, дотриманні законодавства щодо нас — як відповідної категорії населення. На жаль, саме це питання стало найактуальнішим, відповідною є й наша реакція.
— Ви маєте на увазі відомі події в Києві наприкінці минулого року — протестні акції афганців і чорнобильців? Ваша спілка брала у них участь?
— Звичайно, ми були разом зі своїми бойовими побратимами з усіх регіонів України. Але це стосувалося лише Києва, де ми відстоювали свої права перед урядом, керівництвом держави. На місцевому рівні претензій до влади у нас немає. Ми завжди відчували підтримку і турботу з боку міської та обласної влади — у межах їхніх можливостей, звичайно. У нас добрі стосунки з обласним госпіталем для ветеранів, де проходять оздоровче лікування багато з наших товаришів, немає проблем у будь-яких інших медичних закладах. Те, що робиться у місті Хмельницькому щодо нас у соціальному плані, серйозних нарікань не викликало.
— Чим тоді було викликане підписання нещодавно угоди між вашою спілкою і міською владою? Вона передбачає якісь нові види допомоги чи щось інше? Чия це була ініціатива?
— Ця угода стосувалася створення координаційної ради щодо співпраці між спілкою та міською владою. Це перша така угода в нашій історії. Ініціатива у цьому належить Києву саме як наслідки минулорічних наших акцій і розповсюджена в усіх регіонах. Цей документ має закріпити гарантії держави на всіх рівнях щодо соціальних та гуманітарних прав воїнів-афганців, збереження встановлених пільг. Власне, в місті ця угода є лише формальним актом, адже на цьому рівні жодних проблем у нас не було. Наприклад, міська рада завжди знижувала житлово-комунальні тарифи для сімей загиблих воїнів. Нині, за угодою і діючими рішеннями міської ради, ці сім’ї взагалі їх не сплачуватимуть, крім того, отримуватимуть додаткову щорічну матеріальну допомогу. Новостворена координаційна рада матиме відповідний статус у системі місцевого самоврядування, це буде вагоміший фактор, ніж раніше. Зокрема щодо окремих людей, котрі потребують посиленої уваги.
— Якщо йдеться про співпрацю, очевидно, маються на увазі певні ініціативи з обох сторін?
— Ми ще далеко не старі люди, є активною частиною міської громади. Серед нас чимало досвідчених спеціалістів у різних сферах військової справи, котрі можуть практично допомагати і правоохоронцям, і працівникам Міністерства з надзвичайних ситуацій — як волонтери. Особисто я маю досвід служби в складних природних умовах Монголії та Афганістану, отож готовий консультувати щодо обігріву солдатів у такий холодний період, як нинішньої зими. Головне — у нас є бажання бути корисними у різних аспектах життєдіяльності міста. Як приклад — військово-патріотичне виховання молоді. Цьому може служити музей нашої спілки, його лише треба відродити. Матеріалів для експозиції вистачає, виготовлений і проект музею, є для нього відповідне приміщення, потрібні тільки певні кошти. Це має бути не лише музей, а своєрідний духовно-культурний центр, меморіал воїнів-інтернаціоналістів: з невеличкою капличкою, пам’ятками про загиблих товаришів. Відрадно, що ця ініціатива знайшла розуміння у міського голови.
— Свого часу вашу спілку пов’язували з різними політичними силами: СПУ, УСДП, БЮТ, вашої прихильності домагаються, мабуть, і нині. У цьому плані відбулись якісь зміни на сьогодні?
— До якоїсь влади на рівні держави ми ніколи не прагнули, інша річ, що намагалися відстоювати свої інтереси на місцевому рівні. Членами спілки є 700 афганців — це досить потужна сила, з якою доводиться рахуватися. Але як команді увійти до міської ради досі не щастило. Хоча серед нинішніх депутатів є декілька наших товаришів: Валерій Лесков, Валерій Буяновський… Ми працюємо з ними. Зараз на всеукраїнському рівні є питання щодо відродження партії “Свіча”, котра свого часу об’єднувала нас і чорнобильців. Згодом вона об’єдналася з СПУ, тому соціалістів, ми, зокрема, й підтримували. Але нині “Свіча” має бути cуто нашою, “афганською” партією, яка обов’язково заявлятиме про себе на місцевому рівні. Парадокс: багато хто заздрить нашій єдності, дружбі, принциповості, але в політичному плані намагаються лише використати. Врешті, у герої ми не рвемося, але й осторонь залишатися не збираємося. Є таке поняття, як честь солдата, офіцера, воно, попри все, на своїй висоті в суспільстві й повинно бути. І не тільки тоді, коли свистять кулі.
Підготував Володимир Разуваєв