У нашому місті є сім шкіл естетичного виховання. Кожна випустила в світ чимало музикантів, тих, кому вдалося підкорити всеукраїнську публіку, навіть за кордоном засвітитися. До кузні майбутніх зірок сцени належить і Хмельницька дитяча музична школа №2. Цей навчальний заклад заслужив любов вихованців, шану батьків та авторитет у місті. Велика роль у цьому директора школи Галини Ладанської, котра радо поділилася всіма гранями творчого життя закладу, розповіла про власні стежки мистецької долі читачам нашої газети.
У нашому місті є сім шкіл естетичного виховання. Кожна випустила в світ чимало музикантів, тих, кому вдалося підкорити всеукраїнську публіку, навіть за кордоном засвітитися. До кузні майбутніх зірок сцени належить і Хмельницька дитяча музична школа №2. Цей навчальний заклад заслужив любов вихованців, шану батьків та авторитет у місті. Велика роль у цьому директора школи Галини Ладанської, котра радо поділилася всіма гранями творчого життя закладу, розповіла про власні стежки мистецької долі читачам нашої газети.
— Галино Анатоліївно, розкажіть про історію створення школи.
— Вперше наш заклад згуртував школярів, охочих до музики, у 1979 році. Перший загін нашої фабрики музикантів складався лише з 75 учнів, яких нотної грамоти навчали дев’ять викладачів. На зорі створення школи діти мали змогу навчатися гри на фортепіано, скрипці, бандурі, баяні, духових інструментах.
Чимало зусиль для організації навчально-виховного процесу, зміцнення матеріально-технічної бази та вдалого підбору викладацького складу доклав перший директор школи Віктор Лісовий. Згодом цю посаду почергово займали Василь Посатецький, особлива заслуга якого — відкриття вокально-хорового відділу, Людмила Хунович, за роки її головування було відкрито філію дитячої музичної школи №2 у мікрорайоні Гречани, на базі якої відкрито дитячу школу мистецтв “Райдуга”. А з 2003 року очолюю навчальний заклад я, до того понад 12 років працювала на посаді заступника з навчально-виховної роботи.
— Як ви особисто торували шлях до професійного музиканта, керівника музичної школи?
— Я — уродженка мальовничого села Маків, що на Дунаєвеччині. Раніше рідко у таких селах діяли музичні школи, а у нашому, на щастя, була. Разом зі своїми ровесниками я потрапила до перших учнів, які там навчалися. Пам’ятаю, викладачі музичної школи прийшли до нас на уроки, щоб відібрати здібних, бажаючих грати на різних музичних інструментах дітей. Зокрема шукали бандуристів. На цю роль ідеально підходили ми з сестричкою-близнючкою Валею. Обоє гарно співали з раннього дитинства, до того ж дует бандуристок дзеркальної зовнішності був удвічі цікавіший глядачу. Я дуже вдячна батькам, котрі не дозволили нам кинути навчання у музичній школі на півдорозі, там по класу баяна навчався і мій брат. Нині у мене про перший музичний заклад — найтепліші згадки. По його закінченню легко вступила до музичного училища, потім за направленням три роки працювала у Віньковецькій музичній школі. За відсутності належних умов проживання довелося переїхати до Хмельницького, де мешкали батьки чоловіка. Тут я спершу п’ять років працювала у районній музичній школі, а згодом — у ДМШ №2, в колектив якої легко вжилася, з часом і очолила її.
— За період вашого керівництва для школи було зроблено чимало. Виділіть головні здобутки.
— Наше головне завдання — естетичне виховання дітей, створення максимально сприятливих умов для реалізації їх здібностей, закладення підґрунтя для занять художньою творчістю, а для найбільш обдарованих учнів — до вибору професії у галузі культури та мистецтва. Весь наш нинішній персонал викладачів, який складається з 44 осіб, працює для цього з усією віддачею.
Можемо пишатися, що у нас навчаються аж 400 учнів, кожен з яких не обділений педагогічною увагою. Основний набір учнів навчається у відділах народних інструментів (тут вони можуть оволодіти бандурою, домрою, скрипкою, гітарою, баяном…), фортепіанному, вокально-хоровому, оркестровому та класі образотворчого мистецтва.
Крім учнів, які навчаються на бюджеті, у школі існують групи самоокупності. Вони є додатковим джерелом фінансування, створені для покращення матеріально-технічної бази та навчально-виховного процесу школи. Це групи сенсорного розвитку та естетичного виховання, де займаються діти з двох до п’яти років. Навчання дітей у групах сенсорного розвитку проходять в ігровій формі за присутності батьків. Останні отримують методичні рекомендації щодо виховання та розвитку дітей у сім’ї. У групах естетичного виховання формується інтерес і позитивне ставлення до творчих видів діяльності, розвиваються художньо-творчі здібності дітей, формується естетичне уявлення і судження. Велика заслуга у цьому викладача Олени Марчук. Нині у групах самоокупності — до 40 дітей, які навчаються на платній основі. За ці кошти придбано для школи зручні парти, висоту яких можна регулювати, музичні інструменти, наочні посібники, колонки на суму 18 тисяч гривень.
— Де, крім школи, діти демонструють свої творчі вміння?
— Наші вихованці є частими учасниками міських концертів, беруть активну участь у різних конкурсах. Школа має 15 учнівських колективів. Горді ми переможцями регіонального дитячого фестивалю “Світ талантів Поділля” 2008 року — вокальним ансамблем “Родзинки”, ансамблями скрипалів молодших класів, народної музики, дитячим вокально-інструментальним, гітаристів, цікавинкою школи є тріо баяністів у складі братів-трійнят Володимира, Миколи та Андрія Шевчуків (на фото), переможцем обласного конкурсу виконавців на духових та ударних інструментах дуетом у складі Романа Абдулова та Валерії Гнаткової та іншими. Чимало у нас і солістів, котрі здобули перемогу на конкурсах обласного рівня. До сузір’я юних зірочок входять переможець обласного конкурсу учнів-піаністів “Класік-Поділля” Павло Суботін, Ярослав Місюренко, котрий став кращим на обласному конкурсі виконавців на духових та ударних інструментах, на змаганнях цього ж рівня на струнно-смичкових інструментах у 2009 році перемогла Марія Білоус. Переможницею ІХ дитячого юнацького фестивалю-конкурсу юних вокалістів “Пісня над Бугом” 2008 року стала наша вихованка Валерія Гнаткова. Певно, й години не вистачить, щоб назвати всіх. Так, за минулий рік у конкурсах різних рівнів взяли участь 162 учні, серед них 12 переможців.
— Щоб виховати гарних учнів, вчителі мають показувати їм гарний приклад. Чи беруть участь у різних концертах викладачі?
— Звичайно, інакше б ми перетворилися на сухих теоретиків. Маємо нині шість викладацьких музичних колективів. З 2003 року звання народного аматорського носить викладацький ансамбль “Експромт”, керівником якого є Василь Бабій. Маємо ми й вокальну групу викладачів “Баркарола”, дуети піаністів, гітаристів, інструментальне тріо, інструментальний ансамбль “Константа”.
— Ваша школа відома й своїми випускниками, серед них зірки все-українського масштабу. Ким особливо пишаєтеся, розсекретьте особливості їхнього навчання?
— Ми любимо всіх своїх випускників, їх за 32 роки існування школи було аж 680! Серед відомих — талановита Наталя Валевська. Пам’ятаю, коли тільки почула діапазон її голосу, милувалася його божественним звучанням. Завжди тепло згадую нашу випускницю Людмилу Нитичук, тепер відому як Мілу Нітіч. Ми не раз запрошували її виступити на різноманітних концертах, за можливістю вона радо відгукується. Співала Міла Нітіч і на 30-річному ювілеї нашого навчального закладу. Особисто по телефону вітала Люду, коли вона перемогла на пісенному конкурсі “Нова хвиля”…
Щодо хлопців, у нас навчався грі на контрабасі відомий місцевий співак Андрій Клименко. Тішимося ми і братами Олексієм та Павлом Коневегами. Вони у нашій школі навчалися на кількох відділах. Є нашою випускницею і відома скрипалька Майя Онищук. Хочеться, щоб і нинішні учні виростали до таких висот.
— А немузичному вихованню дітей увагу приділяєте?
— Так, звичайно! Особливий акцент робимо на патріотичному вихованні учнів. Влаштовуємо концерти для ветеранів Великої Вітчизняної війни, героїко-патріотичні читання, проводимо години історії у школі. Наші учні виступають і в геріатричному пансіонаті, територіальному центрі соціальної реабілітації, обласному шпиталі ветеранів війни та праці. Тут хочу відзначити нашу співпрацю з міською та обласною ветеранськими організаціями, а також з управлінням праці, соціального захисту населення та охорони здоров’я міської ради.
— Все ж існують проблеми?
— Намагаємося вирішувати все самотужки, але є проблеми, з якими справитися нам самим не під силу. Наприклад, нам не вистачає прилеглого до школи майданчика, де б діти могли перебувати на перервах між уроками. Школа знаходиться близько до проїжджої частини, дітям бігати там небезпечно. Прилеглу територію до школи, яка колись слугувала нам майданчиком, уже четвертий рік поспіль обгороджено високим парканом. Як нам відомо, цю територію віддано під будівництво продовольчого магазину, незважаючи на те, що поруч уже є подібний. А особливо вражає те, що його будівництво планують проводити на ділянці землі, де проходять усі комунікації: каналізація, водопровід, тепломережа, високовольтний кабель. Нам відомо, що в листопаді 2011 року закінчився термін договору, згідно з яким планувалося це будівництво, але оскільки роботи не були розпочаті у цей строк, договір мав бути розірваний. Він знову продовжений на новий термін. Хочеться, щоб влада міста зосередилася на вирішенні цієї проблеми.
— Успіхів вам. Дякую за розмову.
Ірина САЛІЙ