Всім відомі відчуття тепла від вогнища. Щось схоже відчуваєш, коли заходиш до майстерні рукодільниці з майже 30-річним досвідом, працівника студії дизайну обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді Ірини Ковальської. Розмаїта експозиція дитячих поробок прикрашає полиці та стіни кабінету: картини, паперові ляльки, вишивки — все створене її учнями.
Всім відомі відчуття тепла від вогнища. Щось схоже відчуваєш, коли заходиш до майстерні рукодільниці з майже 30-річним досвідом, працівника студії дизайну обласного центру науково-технічної творчості учнівської молоді Ірини Ковальської. Розмаїта експозиція дитячих поробок прикрашає полиці та стіни кабінету: картини, паперові ляльки, вишивки — все створене її учнями.
“Ще з юних літ люблю творити “цукерочку” з усяких побутових матеріалів. Я вмить загораюся ідеєю реконструкції старого одягу чи прикрас у новий виріб. Що я тільки не витворяла! Йшли у хід і старі шапки, з яких я висмикувала пух, клеїла на картон, де попередньо малювала зображення. Виходив справжній зимовий пейзаж”, — розповідає рукодільниця.
Свої професійні здібності Ірина Ковальська розвинула, працюючи в Одеському оперному театрі художником-оформлювачем, бутафо-ром-декоратором. Згодом за знаком долі переїхала до Хмельницького. Тут і впав якір її ремесла: спочатку працювала у Палаці піонерів (нині Палац творчості дітей та юнацтва), а згодом — в обласному центрі науково-технічної творчості учнівської молоді, де працює і нині.
“У нас є чітка навчальна програма, розроблена у столиці, але я завжди стараюся додати до неї щось своє, навчити дітей фантазувати! Коли дитина приходить на заняття, перше її завдання — трохи помалювати, саме у малюнках дітей відчувається художній талант. Мені здається, дітям-фантазерам й живеться на світі цікавіше. Якщо їх бурхливу уяву зосередити на малюнку, виходить просто дивовижний, по-дитячому теплий витвір”, — каже майстриня, демонструючи твори своїх вихованців.
Юні гуртківці, може, тому, що більшість з них дівчатка, чи не найбільше люблять дизайн одягу. Фотоальбоми дизайн-студії зберігають чимало світлин з показами мод чудернацьких суконь, карнавальних костюмів тощо. До організації цих показів доклала чимало зусиль й сама викладачка дизайну. “Пам’ятаю кожне дефіле у сукнях, які виготовляли мої учні. Ми збирались у дружній родині вчителів, батьків і дітей, влаштовували свято перегляду наших робіт. З паперу, різноманітних тканин вражали на показах сукні, розкішні капелюшки, яким, здається, позаздрили б навіть дами епохи бароко”, — захоплено розповідає пані Ірина.
Щодо картин, інших дивинок, які виготоляють учні, — очі розбігаються, коли їх розглядаєш! Майстриня навчила їх, певно, різним мистецьким технікам. Чого тільки півень із тесаних кольорових олівців вартує?! Кожне перо птиці — частинка дерев’яного стержня, всі деталі склеєні одна до одної — мозаїка кольорів, притаманних справжньому півню. Не залишать байдужими й завитушки з кольорового паперу, ця техніка — теж вигадка пані Ірини, за допомогою неї створені лики українських красунь. Інколи завданням дітей є твір на теми абстрактні. Особливо цікавими були “солодкі” теми — шоколад та мармелад. Ляльки, інші вироби на вигляд здаються їстівними.
Вчить викладачка зі стажем не тільки естетики, але й етики. “Усі мої учні для мене, як діти. А яка мама не хоче, щоб її дитина вміла не лише працювати руками, а й пластично рухатися, гарно говорити?! От і я, окрім художніх смаків, навчаю дітей ще й дикторських, акторських умінь. Так, ми разом з учнями організовували свій театр, колись наші сценки бачила вся область, нині ж ми скромніші, виступаємо лише у власній студії”, — розповідає Ірина Ковальська і підкріплює свої слова демонстрацією світлин з різноманітних заходів.
Тут до нашої розмови з пані Іриною приєднується її онук, який змалечку ріс в оточенні активістів художньо-творчого ремесла, Борис Ковальський: “Пам’ятаю, якось бабуся була у таборі відпочинку разом з дітьми. Навіть там її не покидало затійництво. Замість того, щоб просто відпочити десь у затінку, вона зібрала свою дитячу рок-оперу, де барабанними тарілками служили кришки від каструль. Проводила вона і конкурс мушкетерів, і вечір гумору. Ото було втіхи дітям, усім працівникам табору відпочинку!”
…Тож не дивно, що пані Ірину так люблять діти, приходять до неї навіть на додаткові заняття. “Випускниками своїх учнів мені назвати важко, адже дозволяю їм відвідувати дизайнерський гурток не за терміном навчальної програми, а стільки, скільки їм потрібно, — каже викладачка. — Завжди радо збираються у студії і ті, хто формально вже її закінчив. Серед моїх випускників — відомі художники, викладачі художньої школи”.
І теперішні гуртківці Ірини Ковальської мають чим гордитися, серед них — переможці обласних та столичних мистецьких конкурсів, учасники всеукраїнських виставок. Одне з найсвіжіших призових місць — друге місце на обласному конкурсі посіла паперова українська лялька заввишки з півметра дев’ятикласниці СЗОШ №6 Катерини Москалюк.
Не дати дитині нудьгувати, розвинути її талант у повному обсязі і приділити стільки часу на це, скільки їй треба, — головні принципи викладачки, яку люблять її учні.
Ірина САЛІЙ
На фото: Ірина Ковальська з учнями під час новорічного ранку