Восьмий Міжнародний фестиваль військово-патріотичного фільму “Волоколамський рубіж” ім. С.Бондарчука тривав 2-6 грудня у древньому російському місті Волоколамськ, де у 1941 році відбулась одна з вирішальних битв Великої Вітчизняної війни — битва за Москву. Саме 70-річчю цієї події присвячувався цьогорічний фестиваль.
Восьмий Міжнародний фестиваль військово-патріотичного фільму “Волоколамський рубіж” ім. С.Бондарчука тривав 2-6 грудня у древньому російському місті Волоколамськ, де у 1941 році відбулась одна з вирішальних битв Великої Вітчизняної війни — битва за Москву. Саме 70-річчю цієї події присвячувався цьогорічний фестиваль.
Свої роботи на “Волоколамському рубежі” представили режисери з 20 країн, зокрема з Австрії, Німеччини, В’єтнаму, Іспанії, США, Франції, України та інших. Як повідомляє прес-служба фестивалю, конкурсна програма складалася з восьми повнометражних художніх фільмів і 17 документальних. Серед них — творіння метрів світової режисури та кіно “Чотири дні у травні” Ахима фон Борриса, “Кривава балада для труби” Алекса де Ля Гарсія, “Земля Людей” Сергія Говорухіна, “Брестська фортеця” Олександра Котто, “Втомлені сонцем-2. Цитадель” Микити Міхалкова та багато інших. Герої кожного з фільмів варті називатися героями Вітчизни, на їх прикладі дійсно можна навчити патріотизму.
Вже другий рік поспіль участь у фестивалі бере й подільський режисер Олег Ніколаєв. Цьогоріч він був єдиним представником України. “Волоколамський рубіж-2011” побачив документальний фільм режисера-земляка “Де ще є така земля?”, котрий присвячений історії міста Хмельницького, розповідає про патріотизм і любов до рідного міста хмельничан. Це документальне кіно створене на основі досліджень матеріалів Центрального архіву України.
“Разом із відомим на Поділлі істориком Сергієм Єсюніним ми перелопатили чимало архівних паперів, деякі з них довелося фотографувати таємно. Цього не боялися, адже переповнювало велике бажання докопатися до історичної правди, продемонструвати її землякам. В архівах ми знайшли чимало матеріалів про перших міських голів — людей, які найбільше вплинули на розвиток колишнього Проскурова, сучасного Хмельницького. Але фільм побудований не лише на розповідях про тих, хто очолював міську раду раніше. Героями документального кіно стають й інші впливові історичні постаті Поділля, міські старожили, молоді патріоти міста.
У своїй роботі я охопив період від становлення міста до сьогодення, з неї можна дізнатися про Хмельницький і в роки Великої Вітчизняної війни, і в період Помаранчевої революції, — розповідає Олег Ніколаєв, додаючи кілька цікавих фактів із кінострічки. — Фільм “Де ще є така земля?” — не тільки, як кажуть росіяни, “история в лицах”, це й історія будівель, вулиць міста. Наприклад, він спростовує легенду про колишню назву нинішньої вулиці Проскурівської, яка колись називалась Олександрівською. Існувала оповідка, що карета самого царя Олександра застрягла у болоті центральної вулиці Проскурова, тому й назвали її Олександрівською. Але насправді було інакше. Колись усі будівлі нашого міста були дерев’яними. Під час пожежі, яка його охопила, майже всі вони згоріли. Щоб відбудувати місто, потрібен був новий генплан, його відправили на утвердження царю Олександру. Останній, переглянувши документ, утвердив його підписом, який поставив на центральній вулиці. Усі подумали, що цар хоче назвати її своїм іменем, і виконали його бажання. Так з’явилася назва Олександрівська.”
Допомагали створювати фільм “Де ще є така земля?” Олегу Ніколаєву чимало людей, найбільша підтримка у його створенні та участі на міжнародному кінофестивалі належить міському голові Сергію Мельнику, колишньому директору ТРК “Місто” Валерію Чабану, голові інформаційно-аналітичного центру “Хмельницькі ініціативи” Валентині Андріїшиній та іншим.
Робота режисера Олега Ніколаєва “Де ще є така земля?” на “Волоколамському рубежі-2011” була відзначена дипломом лауреата за професійний підхід і нетрадиційне розкриття історико-патріотичної теми, його вручила хмельницькому режисеру народна артистка Росії, президент фестивалю Ірина Скобцева-Бондарчук.
Але пан Олег каже, що ціннішою за диплом на фестивалі для нього стала екскурсія історичними місцями, організована для всіх учасників. За його словами, під час театральної естафети міжнародного рівня він жив у містечку Яропольці, у маєтку Гончарових, бачив могилу українського гетьмана Дорошенка, який є родичем Наталі Гончарової — дружини великого російського поета Олександра Пушкіна.
“Волоколамський рубіж” — зустріч не тільки представників театрального бомонду, фестиваль військово-патріотичного кіно об’єднує і людей безпосередньо причетних до баталій Другої світової війни, військових.
Олег Ніколаєв мав честь вручити подарунки від Хмельницької міської організації ветеранів Афганістану губернатору Московської області, Герою Радянського Союзу, генерал-полковнику Борису Громову, який керував виведенням радянських військ з Афганістану, зокрема, книгу Олександра Романенка “Це і є моя війна”.
Перемогу на цьогорічному “Волоколамському рубежі” отримала кінострічка Микити Міхалкова “Втомлені сонцем-2. Цитадель”. Представник Хмельниччини каже, що з роботою-переможницею не знайомий, на його думку, фільми Микити Міхалкова надто строго розповідають про минуле.
На запитання: чому був лише один представник України на фестивалі? — Олег Ніколаєв відповів, що, напевно, нема в Україні справжнього історичного кіно.
Ірина САЛІЙ