Кафедральний собор Андрія Первозванного, що знаходиться в Дубовому, — справжня окраса не лише цього мікрорайону, але й міста в цілому. Мало кому відомо, що він був побудований ще в далекому 1904 році. За часів радянської влади його, як і більшість українських церков, спіткала гірка доля: храм роздерибанили, а приміщення “перепрофілювали”. І лише на початку 1990-го святе місце знову ожило.
Про те, як відбувалося і відбувається відродження архітектурно-релігійної пам’ятки Української православної церкви Київського патріархату, ми запитали в настоятеля храму, отця Івана Марущака.
Кафедральний собор Андрія Первозванного, що знаходиться в Дубовому, — справжня окраса не лише цього мікрорайону, але й міста в цілому. Мало кому відомо, що він був побудований ще в далекому 1904 році. За часів радянської влади його, як і більшість українських церков, спіткала гірка доля: храм роздерибанили, а приміщення “перепрофілювали”. І лише на початку 1990-го святе місце знову ожило.
Про те, як відбувалося і відбувається відродження архітектурно-релігійної пам’ятки Української православної церкви Київського патріархату, ми запитали в настоятеля храму, отця Івана Марущака.
— Отче Іване, цінність собору справді унікальна. Його стіни тримають у собі таємниці столітньої давнини.
— Собор відкрили 107 років тому. На той час поруч із ним дислокувався військовий полк і саме для задоволення релігійних потреб солдатів збудували церкву. Зводили святиню за планом російського архітектора і назвали на честь святителя Миколая архієпископа Мирликійського. З приходом радянської влади на храм повісили замок. Дзвіницю і центральний купол зруйнували, а приміщення десятиліттями використовували для різних господарських потреб. Останнє, що тут було, — спортивний зал. Лише в 1990 році церкву передали громаді.
— Тоді ж розпочалося її поступове відродження?
— Роки окупації храму не минули безслідно, він втратив свої автентичні риси. Грубо кажучи, збереглася тільки коробка, тобто стіни. Всередині, окрім орнаменту, не вдалося врятувати жодного настінного розпису. Зовні, як я вже казав, дзвіниця і купол також були знищені. Тому ми разом із громадою взяли на себе обов’язок повернути собору його первозданний вигляд. Для цього довелося покопирсатися в архівах, відшукати знімки храму 1904 року і вже за ними починати роботу.
— Перший етап відродження собору завершився успішно: минулого тижня, як уже писала наша газета, відбулось освячення дзвіниці. Її збудували за зразком тих старих фотографій?
— Попередня триповерхова дзвіниця не гармоніювала з загальною архітектурою храму. Аби історичній пам’ятці частково повернути її первозданний вигляд, було витрачено трохи більше півроку. Реконструкція відбувалася за рахунок пожертв прихожан. Свою лепту внесли не лише хмельничани, які постійно відвідують храм, але й ті, хто не так часто приходить до церкви. Зараз архітектори розробляють план, аби навесні взятися за реконструкцію головного купола. Він також буде майже ідентичний з тим, який був століття тому.
— Нова дзвіниця стала гарним подарунком парафії напередодні храмового свята на честь Андрія Первозванного.
— Коли собор передали громаді, саме на Андрія, 13 грудня, в ньому відбулося перше богослужіння після стількох років перерви. Ось тому цей день став нашим престольним святом. Для тих, хто не знає, Андрій Первозванний був одним із 12 апостолів Ісуса Христа й просвітителем наших предків.
У цей день хочу побажати хмельничанам здоров’я, рясних Божих благословінь, миру і благополуччя в сім’ях.
Ольга Цимбалюк
Фото Дмитра СВІДЕРСЬКОГО