Щорічно кожну останню суботу листопада українська та світова спільнота поминають тих, чиї життя забрала голодна смерть у 1932-1933 роках. Вшанування пам’яті жертв Геноциду відбулося й нашому місті, зібравши кілька тисяч небайдужих громадян.
Щорічно кожну останню суботу листопада українська та світова спільнота поминають тих, чиї життя забрала голодна смерть у 1932-1933 роках. Вшанування пам’яті жертв Геноциду відбулося й нашому місті, зібравши кілька тисяч небайдужих громадян.
Цього дня скорботні заходи за співвітчизниками, які померли від штучного голоду, розпочалися молебнями в храмах міста. Протягом дня громадськість схилила голову та поклала траурні вінки до місць захоронення жертв політичних репресій на цвинтарях в Шаровечці, Гречанах та військовому кладовищі. Наймасовіша ж скорботна хода, яка проходила водночас із подібними заходами в усіх українських містах, містечках та селищах, відбулася під вечір. Жалобна колона розпочала ходу з майдану Незалежності, потім — вулицями Соборною та Проскурівською до Ангела скорботи. Колону увінчав чорний хрест з вишитим рушником та сніп запашного жита-пшениці. Перший символ уособлював вічну пам’ять і тугу, другий — як знак достатку та противага зубожінню, до якого в ті страшні роки навмисне довели український люд.
Традиційно учасники акції несли в руках квіти, пучки пшениці, жита, перев’язані з калиною. Ще — запалені лампадки, яких того дня по всій країні загорілися мільйони. Всі ці подарунки були покладені до підніжжя Ангела скорботи. Оскільки біля меморіалу місця вистачило не всім, люди залишали свічки поруч на газоні, дехто — біля центрального універмагу, де колись була комуністична катівня. Біля пам’ятника була витримана і загальноміська хвилина мовчання.
Ті, хто не зумів приєднатися до ходи, пом’янули загиблих вдома, також запаливши у вікнах своїх осель свічки. На установах та організаціях було приспущено державний прапор.
Наш кор.
Фото Дмитра СВІДЕРСЬКОГО